Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду розглянув справу № 750/843/21, в якій досліджував питання визначення місця проживання дитини разом з батьком.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просив визначити фактичне місце проживання дитини разом із батьком.
Позов обґрунтовано тим, що за час шлюбу у сторін народилась дочка, яка з 29 вересня 2020 року і на час звернення позивача до суду з даним позовом проживає із позивачем.
Позивач вказував, що у дочки з ним завжди були гарні відносини, він дуже любить свою дочку, піклується про неї, забезпечує її всім необхідним для фізичного та духовного розвитку. Позивач зазначав, що дочка виявляє більшу схильність до батька, ніж до матері. Відповідач виїхала за кордон до Польщі, участі у вихованні дочки не бере, не забезпечує її матеріально та взагалі не піклується про дитину. Позивач стверджує, що дочка повністю перебуває на його утриманні. Вказував, що судовим наказом Деснянського районного суду м. Чернігова із позивача на користь відповідача стягнуто аліменти на утримання дочки, заборгованості зі сплати аліментів позивач не має.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін.
Висновок Верховного Суду
ВС зазичив, як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, дитина проживала разом із матір’ю після розірвання шлюбу сторін до вересня 2020 року, коли мати дівчини виїхала за кордон, періодично відвідуючи батька. Позивач звернувся із позовом у січні 2021 року, посилаючись на те, що їхня спільна із відповідачем дочка, яка зареєстрована разом із батьками, проживає разом із батьком за адресою його фактичного проживання, перебуває повністю на його утриманні, її мати виїхала до Польщі та не бере участі у вихованні дитини.
Отже, постійне проживання малолітньої дитини разом із батьком мало місце починаючи із кінця вересня 2020 року. Водночас, як установлено судами, на початку травня 2021 року мати дитини забрала її до себе і з тих пір дівчинка знову проживала із нею (у відзивах на касаційну скаргу зазначено, що наразі спільна дочка сторін вже проживає із батьком).
Таким чином, суди вважали тривалим строк проживання дитини із батьком, що становив близько 7 (семи) місяців, не обґрунтувавши жодним чином, чим такий строк є вагомішим чи важливішим за строк проживання дочки із матір’ю (та батьком у період перебування сторін у шлюбі), починаючи із самого народження дитини, якій станом на дату подачу позову виповнилось 7 (сім) повних років, та продовжився із травня 2021 року по дату прийняття апеляційним судом своєї постанови 11 листопада 2021 року (близько півроку).
ВС також підкреслив, що матеріали справи не містять доказів створення перешкод відповідачем у проживанні дитини із батьком до дати подання позову і позивач таких доказів не надав, малолітня дитина за взаємною згодою батьків після розірвання шлюбу проживала із матір`ю, що сторонами не спростовано, водночас відповідач була обізнана про те, що дитина, починаючи із вересня 2020 року, проживає із батьком, не заперечуючи проти цього.
Відповідно, судами не з’ясовано та не надано оцінку, в чому полягає порушене право позивача, з яким, починаючи із вересня 2020 року і на дату подання позову, проживала дочка і за захистом якого він звернувся до суду.
Окрім цього, посилаючись на підтверджену психологом емоційну близькість дитини із батьком, судами водночас не перевірено, чи має малолітня дитина більшу емоційну прихильність до матері, почуття спільності та єдності з нею і яким чином проживання із батьком, без постійного проживання із матір`ю, вплине на її психоемоційний стан.
Оскільки дитина під час її опитування в судовому засіданні апеляційного суду 11 листопада 2021 року, про що свідчить запис на компакт-диску, виявила схильність до обох батьків, без надання явної переваги одному з них, посилання суду апеляційного суду, на думку дитини, з урахуванням норми частини третьої статті 171 СК України (суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси), є також передчасним.
Ураховуючи викладене, мотиви, з яких виходили суди при вирішенні спору між батьками щодо визначення місця проживання їхньої малолітньої дочки, не дають підстав для висновку, що суди виходили з якнайкращих інтересів дитини, та не ґрунтуються на встановлених обставинах справи.
Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду і передав справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Раніше «Судово-юридична газета» писала про примусове відібрання біологічних зразків: ВС вказав на важливий аспект.
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Youtube Право ТВ, а також на нашу сторінку у Facebook, Viber та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
