В Верховный Суд поступила кассационная жалоба заместителя прокурора решение судов первой и апелляционной инстанций, где суды отказали в удовлетворении иска прокурора к обществу о прекращении деятельность по осуществлению планируемой деятельности по новому строительству водозащитной дамбы на реке до получения вывода по оценке воздействия на окружающую среду.
Відмовляючи у задоволенні позову у цій справі, суди керувалися тим, що товариство отримало погодження на провадження планової діяльності, почало будівництво об`єкта, подало на експертизу коригування проєктно-кошторисної документації до введення в дію Закону України від 23 травня 2017 року № 2059-VIII «Про оцінку впливу на довкілля»; порогові значення для видів планової діяльності або об`єктів, визначених законодавством, після коригування проєктної документації не перевищено, на довкілля не справляється значний вплив, тому не вимагається оцінка впливу на довкілля.
Верховний Суд не погодився із такими висновками судів попередніх інстанцій, задовольнив касаційну скаргу, скасував судові рішення та ухвалив постанову, якою позов прокурора задовольнив.
Суд з урахуванням наявної судової практики вказав на нетотожність понять «державна екологічна експертиза» та «експертиза проєктів будівництва».
Суд звернув увагу, що положення частини п`ятої статті 31 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної документації» не скасовують обов`язку проведення державної екологічної експертизи, встановленого частиною третьою статті 13 Закону України від 9 лютого 1995 року № 45/95-ВР «Про екологічну експертизу» як спеціальної норми права щодо видів діяльності та об`єктів об`єкти будівництва, що становлять підвищену екологічну небезпеку.
У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що замовник будівництва об`єкта отримав експертні звіти як на первинну розроблену проєктну документацію, так і на коригування проєктної документації. Між тим, державна екологічна експертиза проєктної документації за робочим проєктом не проводилася.
Суд вказав, що проведення державної екологічної експертизи, визначеної частиною третьою статті 13 Закону № 45/95-ВР, було обов`язковим до отримання позивачем рішення про провадження планованої діяльності щодо будівництва гідротехнічних споруд (дамб), переслідувало іншу мету - запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров`я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об`єктах.
Верховний суд також врахував, що наразі така мета досягається шляхом здійснення оцінки впливу на довкілля відповідно до Закону № 2059-VIII, яка є обов`язковою у процесі прийняття рішень про провадження планованої діяльності за певними видами планованої діяльності та об`єктами, які можуть мати значний вплив на довкілля, передбаченими статтею 3 зазначеного Закону.
Тобто, за висновком Суду, звіти щодо розгляду містобудівної (проєктної) документації не заміняють державну екологічну експертизу та висновки з оцінки впливу на довкілля.
Оцінка перевищення порогових значень для видів діяльності або об`єктів, визначених у частинах другій і третій статті 3 Закону № 2059-VIII, здійснюється лише за умови, якщо розширення (зміна) діяльності відбулося після проведення державної екологічної експертизи до втрати чинності Законом № 45/95-ВР або проведення оцінки впливу на довкілля відповідно до Закону № 2059-VIII.
Крім того, Суд зазначив, що будівництво гідротехнічної споруди (дамби) IV категорії складності об`єкта на момент початку будівництва та СС2 класу наслідків (відповідальності) належить до другої категорії видів планованої діяльності та об`єктів, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля відповідно до абзацу 15 частини третьої статті 3 Закону № 2059-VIII.
Відповідно до частини третьої статті 16 Закону № 2059-VIII підставою для припинення діяльності підприємства чи окремих його цехів (дільниць) і одиниць обладнання є провадження планованої діяльності, яка підлягає оцінці впливу на довкілля, без здійснення такої оцінки та отримання рішення про провадження планованої діяльності або систематичні порушення у сфері оцінки впливу на довкілля, що не можуть бути усунені з технічних, економічних або інших причин.
Таким чином суди попередніх інстанцій не застосували положення Закону № 2059-VIII, який підлягав застосуванню у спірних правовідносинах, не врахували правову позицію щодо застосування положень законів № 3038-VI та № 45/95-ВР, сформульовану у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 826/2278/17 та від 17 вересня 2019 року у справі № 826/13174/17, та, як наслідок, необґрунтовано вказали на відсутність підстав для припинення товариством планової діяльності на об`єкті до отримання висновку з оцінки впливу на довкілля.
У цій справі Верховний Суд виклав правовий висновок, що з огляду на мету проведення державної екологічної експертизи (якою, на відміну від експертизи проєктів будівництва, є запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища та здоров`я людей, а також оцінка ступеня екологічної безпеки господарської діяльності та екологічної ситуації на окремих територіях і об`єктах), здійснення оцінки впливу на довкілля є обов`язковим у процесі прийняття рішень про провадження планованої діяльності за певними видами планованої діяльності та об`єктами, які можуть мати значний вплив на довкілля.
Постанова Верховного Суду від 6 травня 2024 року у справі №300/2415/23 (адміністративне провадження № К/990/43574/23).
Автор: Наталя Мамченко
