Анатолій Івченко
суддя Господарського суду міста Києва
За два дні з моменту вручення повідомлення про підозру у вчиненні державної зради численні колеги та адвокати цікавляться щодо підстав, якими доводиться «винуватість» судді за ч.1 ст. 111 КК України.
Розумію, що кожного цікавить питання, у яких «порушеннях» слідство може розгледіти державну зраду судді та через 13 років вимагати взяття його під варту.
Маю поділитися всіма підставами, які на думку заступника Генерального прокурора, свідчать про вчинення суддею першої інстанції державної зради.
Нагадаю, мова йде про судове рішення, яке винесене у вересні 2012 року та залишено без змін апеляційним і касаційними судами.
Суть порушень процесуального права:
1. Порушення ст.ст. 12, 62 ГПК України (тут і далі кодекс в редакції 2012 року): справа про стягнення коштів із держави України в особі КМУ та Держказначейства не підлягала розгляду господарськими судами України
Можливість держави Україна (в особі своїх органів) бути відповідачем у господарському суді підтверджена численною практикою Великої палати Верховного Суду.
Більш того, останні два роки виникали питання щодо можливості подачі позовів до іншої держави (держави-агресора) до господарського суду, і вже винесено сотні рішень про такі стягнення.
2. Порушення ст. 33 ГПК України: зобов’язав відповідача та третю особу надати всі наявні докази та витяги державного реєстратора, тобто переклав обов’язок доказування на відповідача та третю особу
Не всі пам’ятають, що за судовою практикою суду касаційної інстанції до 2017 року величезна кількість рішень була скасована саме з підстав того, що суд сам не витребував докази.
Обумовлене це було суперечністю норм, зумовлених законом №2453-VI, яким з 2011 року статтю 38 ГПК України викладено в новій редакції, а до статті 65 ГПК України відповідні зміни не внесено.
Згідно ст. 65 ГПК України, з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вчиняє в необхідних випадках такі дії по підготовці справи до розгляду, зокрема, зобов'язує сторони, інші підприємства, установи, організації, державні та інші органи, їх посадових осіб виконати певні дії, витребує від них документи, відомості, висновки, необхідні для вирішення спору; вирішує питання про виклик посадових та інших осіб для дачі пояснень по суті справи (п. п. 4, 8 даної норми).
Як приклад, постанова ВГСУ від 08.12.2015 у справі №910/13998/15, подібних якій сотні.
Вказуючи про незаконність витребування документів в ухвалі про порушення провадження (чим обґрунтовано «виконання відведеної ролі у державній зраді»), підозра не містить навіть згадки про такий обов’язок судді, передбачений статтею 65 ГПК України.
3. Порушив ч. 2 ст. 22 ГПК України: послався в рішенні на нові обставини - надані КМУ та СБУ листи, хоча позивач їх не долучив до позову, що свідчить про безпідставну зміну підстав позову
Наведу одну із численних постанов Великої Палати Верховного Суду (від 15.06.2021 у справі №904/5726/19) в якій зазначено наступне: "У процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).
Згідно висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 23.12.2020 у справі №358/509/17, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Різниця між підставою позову і обставинами, якими сторони обґрунтовують свої вимоги настільки відома суддям та правникам, що не варто повторювати.
Найголовніше питання: держава подала листи, засвідчила їх оригінальність, а суддю звинувачують що він щось не перевірив. А подавали для чого?
Порушення матеріального права.
4. Неправильне застосування ст. 191, 194, 196 ЦК УРСР щодо суті гарантії та обставин припинення поруки;
5. Порушення ч.4 ст. 267 ЦК України щодо застосування строків позовної давності.
Оцінка питання припинення поруки чи строків давності виглядає дуже дивним з огляду на цитування у підозрі обставин того, що Президент та Прем’єр-міністр держави публічно у пресі визнавали наявність цього боргу.
Не буду витрачати час на роз’ясненні, як впливає вчинення дій, спрямованих на визнання боргу, на сплив строків позовної давності.
Ці обставини переглянуті Київським апеляційним господарським судом та Вищим господарським судом України із залишенням судового рішення без змін.
Очевидно, що слідство навіть не намагалося визначити хто саме у суді касаційної інстанції залишив рішення без змін, адже про якість підозри свідчить цей текст: «хтось здійснив втручання в діяльність суддів Верховного Суду України, якими рішення господарського суду міста Києва від 19.09.2012 та постанова Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 залишено без змін».
Зверну увагу – дана справа ніколи не перебувала у провадженні Верховного Суду України.
У Рішенні Конституційного Суду України від 11.06.2020 №7-р/2020 у контексті презумпції законної сили нескасованих судових актів, засади їх обов`язковості і заборони перегляду за межами встановлених законом апеляційної та касаційної процедур Конституційний Суд України висловився про неприпустимість оцінювання рішень суду органами досудового розслідування і прокуратури під час вчинення ними дій, наслідком яких може стати притягнення суддів до кримінальної відповідальності.
Набуття судовим рішенням статусу остаточного, існування наведеного рішення Конституційного Суду України не завадило заступнику Генерального прокурора в тексті підозри не менше 16 разів вказати про незаконність цього рішення, а також застосувати формулювання «завідомо неправильно застосувати норми», «свідомо бажав порушити закон», які притаманні неконституційній статті 375 КК України – постановлення завідомо неправосудного рішення.
Це пояснюється тим, що до 2019 року дану справу розслідували за статтею 375 КК України та як вказував пан Горбатюк С. навіть підготували судді першої інстанції підозру за неправосудне рішення.
P.S. Цікавий факт, що діючий член ВРП Роман Маселко, працюючи у Громадській раді доброчесності, називав вказане рішення «свавільним», а тому виникає питання чи може він брати участь у розгляді подань в якому буде оцінювати ця «свавільність»?
P.S.S. Про обставини проведення «невідкладних» обшуків на підставі рукописної постанови слідчого про обшук та наведені ризики поміщення діючого судді під варту напишу у наступній публікації.
Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.
