Спори про визнання протиправними дій посадових осіб прикордонного загону щодо затримання та обшуку особи поза межами кримінального провадження під час здійснення прикордонного контролю та про стягнення коштів на відшкодування шкоди, завданої протиправними діями посадових осіб, підлягають розгляду відповідно до правил Кодексу адміністративного судочинства України судами адміністративної юрисдикції як такі, що є публічно-правовими за своєю правовою природою, повідомляє прес-центр Верховного суду України у Facebook.
Під час перетину державного кордону в пункті пропуску для автомобільного сполучення відділу прикордонної служби «Кучурган» Білгород-Дністровського прикордонного загону працівники прикордонної служби повідомили позивачу про спрацювання бази даних Інтерполу щодо автомобіля «BMW X5». Це призвело до затримання та проведення обшуку позивача та його автомобіля, про що складено протокол про затримання особи з посиланням на статті 40, 104, 131, 132, 207–211, 213, 582 Кримінального процесуального кодексу України.
Відповідно до вимог ст. 208 КПК України уповноважена службова особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі, лише у випадках, передбачених цією статтею. Уповноважена службова особа може здійснити обшук затриманої особи з дотриманням правил, передбачених ч. 7 ст. 223 і ст. 236 цього Кодексу. Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складається протокол.
Суди попередніх інстанцій встановили, що посадові особи прикордонного загону діяли, посилаючись на Інструкцію про порядок дій посадових осіб органів (підрозділів) охорони державного кордону під час затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, без ували слідчого судді або суду та порядок подальшої взаємодії органів (підрозділів) охорони державного кордону з органами досудового розслідування, затверджену наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14 листопада 2012 року № 931 за погодженням з Генеральним прокурором України, Міністром внутрішніх справ України та Головою Служби безпеки України відповідно до статей 208–213 КПК України, ст. 2, пунктів 5 та 17 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про Державну прикордонну службу України», п. 5 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про державний кордон України».
Разом з тим аналіз положень КПК України, зокрема гл. 26, дає підстави вважати, що цим Кодексом передбачено можливість оскарження лише рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора в межах досудового розслідування у кримінальному провадженні (за винятком п. 1 ч. 1 ст. 303 цього Кодексу). Тобто нормами КПК України не передбачено порядку оскарження дій уповноважених службових осіб під час проведення ними затримання або обшуку на підставі статей 208–213 цього Кодексу за відсутності кримінального провадження.
Оскільки законодавством не визначено іншого порядку судового захисту прав та законних інтересів особи у цих публічних правовідносинах, то за загальним принципом, визначеним у статтях 4 та 17 КАС України, такі справи належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Велика Палата ВС встановила, що висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спір у цій справі не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, помилковий. Суди належним чином не визначили характеру спору, суб’єктного складу правовідносин, предмета й підстав заявлених вимог, внаслідок чого дійшли помилкового висновку щодо порядку оскарження дій відповідача за нормами КПК України.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 березня 2017 року у справі «Кузьменко проти України» визнав, що заявник, який не був учасником кримінальної справи, в межах якої було здійснено обшук його квартири, не був зобов’язаний вичерпати засоби правового захисту, передбачені ст. 234 КПК України. Взявши до уваги той факт, що національні суди відмовилися розглядати скаргу заявника, подану відповідно до статей 2 і 4 КАС України, відіславши його до процедури, яка не була ні доступною, ні здатною привести до безпосереднього та оперативного вирішення цивільного позову заявника, Суд зазначив, що заявникові було відмовлено в самій суті права на доступ до суду. Відповідно Суд констатував порушення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З повним текстом постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року у справі № 815/3591/17 (провадження № 11-1150апп18) можна ознайомитися тут.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Російська Федерація побудувала загороджувальні споруди, що нагадує український проект «Стіна», біля адміністративного кордону між окупованим Кримом і Херсонською областю України.
Крім того, у Міністерстві закордонних справ України розробляють законопроект, який дозволить розірвати договір з Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки.
