Фабула справи № 522/21326/16-ц: Фізичні особи (позивачі) звернулися до суду з позовом до комунального підприємства (відповідач) про визнання права на перерахунок платежів на утримання будинку та прибудинкової території та зобов'язання здійснити перерахунок цих платежів.
Рішенням районного суду позов задоволено частково. Судове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачами доведено факт ненадання відповідачем послуг із забезпечення експлуатації та обслуговування житлового будинку, в якому проживають позивачі.
Ухвалою апеляційного суду відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення суду першої інстанції.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, апеляційний суд виходив із того, що заявник не надав суду оригіналу квитанції про сплату судового збору та мотивованої заяви (клопотання) про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення районного суду, зазначені в ухвалі апеляційного суду недоліки в установлений судом строк не усунув.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.04.2019 у справі № 522/21326/16-ц касаційну скаргу відповідача задоволено, а ухвалу апеляційного суду скасовано та передано справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.
Позиція Верховного Суду
Визнавши причини пропуску строку на апеляційне оскарження неповажними та дійшовши висновку про відсутність підстав для його поновлення, апеляційний суд виходив із того, що позивач, отримавши копію рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу подав поза межами строку, установленого частиною першою статті 294 ЦПК України. Доказів поважності причин пропуску строку апеляційного оскарження не надав.
Дійшовши висновку про те, що заявником в установлений судом строк не усунуто недоліки апеляційної скарги, зокрема, окрім ненадання мотивованої заяви (клопотання) про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення районного суду, не надано оригінал квитанції про сплату судового збору.
При цьому апеяційний суд не врахував, що 1 вересня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22 травня 2015 року № 484-VІІІ, яким з урахуванням змін, поміж іншого, вилучено норму щодо обов'язкової сплати судового збору виключно через установи банків або відділення зв'язку, що дозволяє платнику судового збору використовувати більш зручний для нього спосіб сплати судового збору, у тому числі — через онлайн-системи, банкомати для приймання платежів, Інтернет-банкінг тощо.
Відтак сплата судового збору онлайн в кабінеті клієнта банку відповідає вимогам Закону України «Про судовий збір», а квитанція, що надходить на електронну адресу як підтвердження сплати судового збору, є єдиним можливим документом на підтвердження оплати судового збору онлайн та має доказову силу на виконання його вимог.
З постановою можна ознайомитись за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» писала про судовий збір в Україні.
