Відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів може бути зменшено або скасовано, якщо потерпілий є фігурантом злочину або перебуває в організації, що займається протиправною діяльністю.
Як співвідноситься згадана вище норма ч. 2 ст. 8 Європейської конвенції щодо відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів з положеннями ч. 2 ст. 6 (презумпція невинуватості) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод — ЄСПЛ вирішував у справах «Ларраньяга Арандо та інші проти Іспанії» (заяви № 73911/16, 233/17, 3086/17 та 5155/17) і «Мартінес Агірре та інші проти Іспанії» (№ 75529/16 та 79503/16), передає інформаційний ресурс ECHR: Ukrainian Aspect.
Громадяни Іспанії, які були членами терористичної організації ЕТА (Euskadi Ta Askatasuna, «Країна басків та свобода») та проти яких велося розслідування, втекли до Франції, де були вбиті іншіми терористичними групами у період між 1979 і 1985 роками.
Родичі загиблих, як сім’ї жертв тероризму, отримали компенсацію відповідно до законодавства Іспанії 1999 року. У 2012 році вони подали заяву про отримання додаткової компенсації, оскільки в 2011 році був ухвалений новий закон про надання компенсації жертвам тероризму.
Але органи влади відмовили у виплаті, посилаючись на положення закону та Європейську конвенцію щодо відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів, які дозволяли їм відмовити в компенсації за вбивство осіб, які самі були причетні до тероризму.
Адміністративні органи та суди посилалися на звіти поліції, в яких було зазначено, що їхні загиблі родичі були членами терористичної організації ЕТА. Ці звіти формувалися з різних джерел (заяв, зроблених іншими членами ЕТА, статей у пресі та інших публікацій).
Тоді родичі загиблих звернулися до ЄСПЛ. Посилаючись на ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вони скаржилися на те, що національні органи влади відмовили їм у компенсації на підставах, які порушили право їх родичів на презумпцію невинуватості. Членство в ЕТА згідно із законодавством Іспанії дійсно було кримінальним злочином, і встановлений порядок компенсації виключав осіб, які були членами злочинної організації. Але це виключення могло бути засноване на засудженні в кримінальному порядку, а не на підозрах у звітах поліції.
Водночас уряд стверджував, що родичі заявників ніколи не стикалися з кримінальним провадженням в Іспанії, і що їх можлива кримінальна відповідальність була погашена їх смертю.
ЄСПЛ наголосив, що ч. 2 ст. 6 Конвенції застосовується до осіб, які були «обвинувачені у вчиненні кримінального правопорушення». У цих справах також починав діяти другий аспект захисту, а саме запобігання того, щоб принцип презумпції невинуватості не був порушений після будь-якого провадження, яке закінчилося без засудження.
Тож завдання Високих суддів полягало в перевірці того, чи існує зв’язок між будь-яким попереднім кримінальним провадженням у справі проти родичів заявників стосовно їх передбачуваного членства в ETA та провадженням щодо відшкодування.
У зв’язку із цим суд зазначив, що загиблі не стикалися з будь-якими офіційними кримінальними розслідуваннями в Іспанії до їх смерті. Тому не існувало «обвинувачення у скоєнні кримінального правопорушення» у значенні прецедентного права. Відтак рішення про компенсацію не могли поставити під сумнів будь-яку попередню кримінальну справу, і ч. 2 ст. 6 не застосовувалася до них. Таким чином, заяви № 73911/16, 5155/17, 233/17 та 3086/17 повинні були бути відхилені як неприйнятні тому, що вони були несумісними з положеннями Конвенції.
В іншій справі (заяви № 75529/16 та 79503/16) проводилося кримінальне розслідування в Іспанії. Органи влади Іспанії навіть видали ордери на обшук і арешт чоловіків до того, як вони втекли у Францію. Суд визнав, що вони були обвинувачені в скоєнні кримінального правопорушення в значенні Конвенції. Ці кримінальні провадження були припинені через смерть обвинувачених.
Але Суд зазначив, що справи про компенсацію не вимагали від органів влади або судів враховувати зміст або результат кримінального провадження. Фактично застосування умови про звільнення від відповідальності для відмови в компенсації не вимагало передбачуваного членства в злочинній або насильницькій організації, яке повинне було бути встановлене кримінальним провадженням, а органи влади на практиці могли покладатися на інші джерела такої інформації, що вони й робили. Звіти поліції, які використовувалися у провадженні про компенсацію, дійсно посилалися на попередні розслідування, але вони не були єдиними елементами, які були враховані для того, щоб виявити їх членство в ЕТА, і тому вони не були вирішальними для питання компенсації.
Також ЄСПЛ зазначив, що рішення у справі за заявою № 79503/16 чітко розрізняло питання про визначення права сім’ї на компенсацію за смерть родича та питання кримінальної відповідальності цього родича. Тягар доказування та норми доказового права також можуть бути різними в адміністративних та кримінальних судах.
З урахуванням цього суд постановив, що заявники у цих двох заявах не продемонстрували необхідного зв’язку між припиненим кримінальним провадженням, яке стосувалося їхніх родичів, та провадженням щодо компенсації, що означало, що ч. 2 ст. 6 Конвенції не застосовувалася. Заяви повинні були бути визнані неприйнятними, оскільки вони були несумісні з положеннями Конвенції.
З текстом прес-релізу рішення ЄСПЛ у справах «Ларраньяга Арандо та інші проти Іспанії» (заяви № 73911/16, 233/17, 3086/17 та 5155/17) і «Мартінес Агірре та інші проти Іспанії» (№ 75529/16 та 79503/16) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова можна ознайомитися за посиланням.
Нагадаємо, «Судово-юридична газета» писала про рішення ЄСПЛ щодо балансу інтересів у стосунках із біологічними батьками.
Також ми повідомляли, що спілкування адвоката з ув’язненим можна дорівняти до приватного життя.
