Велика Палата Верховного Суду розглянула справу № 48/340 за заявою Всеукраїнського громадського благодійного фонду «Батьківська турбота» про перегляд у зв`язку з виключними обставинами постанови Вищого господарського суду України від 24 липня 2014 року за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Фонду державного майна України та Міністерства охорони здоров`я України до цілого ряду юридичних осіб про визнання права власності, визнання недійсним договору та повернення майна.
Велика Палата при перегляді рішення зробила ряд цікавих висновків:
1) Вищий господарський суд України дійшов помилкових висновків про задоволення позову (6.32)
Мова йде насамперед про преюдиційність позову, і ВП ВС звернула увагу, коли прейюдиційність не можна застосовувати:
- якщо склад учаників справи не є тотожним;
- преюдиційне значення мають лише встановлені судом обставини, а не їх правова оцінка.
ВГСУ не врахував належним чином, що суди не визнали за державою права власності на спірне майно, а також що спірне майно не було загублено власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їх володіння іншим шляхом поза їхнею волею (6.37).
2) Окремо Велика Палата звернула увагу на таку важливу складову, як наявність суспільного інтересу в потребі держави у спірному майні, який би дозволяв дійти висновку про наявність підстав у втручання в майнові права ВГБФ «Батьківська турбота» як добросовісного набувача спірного нерухомого майна (6.38).
Виходячи із цих постулатів, Палата постановила, що держава не вправі витребувати спірне майно від ВГБФ «Батьківська турбота», який як добросовісний набувач набув на нього права власника. Тому в задоволенні віндикаційної вимоги слід відмовити (6.39).
3) До одного цікавого висновку ВС дійшов у п. 6.43 Рішення:
У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що право особи, яка вважає себе власником майна, не підлягає захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, унормованого положеннями законодавства, яке визначає підстави та правові наслідки недійсності правочину (6.45.).
Норми щодо реституції не можуть застосовуватись як підстави позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.
Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
Також є сенс ознайомитися з випадками, у яких місцева рада може скасувати своє рішення.
