Особа звернулась до суду із позовом до свого сусіда про визнання державного акта на землю, яка належить відповідачу, та рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність недійсними.
При цьому позовні вимоги вмотивовано тим, що відповідач самовільно змінила межі належних позивачу земельних ділянок та заволоділа ними.
В свою чергу акт про встановлення меж позивач не підписував, не погоджував межі суміжних земельних ділянок, про існування у відповідача державних актів на право приватної власності на земельну ділянку, якими було змінено межі земельних ділянок, йому не було відомо.
Рішенням місцевого суду, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, позовні вимоги було задоволено, виходячи із того, що відповідачем не надана суду технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості), яка повинна виготовлятися при видачі державних актів на право приватної власності на земельну ділянку, представник позивача заперечував погодження позивачем меж земельних ділянок, які перебувають у власності відповідача, а тому будь-яких ґрунтовні підстави для залишення позову без задоволення — відсутні.
На вказані судові рішення відповідачем було подано касаційну скаргу.
Переглядаючи вказані рішення та надаючи правову оцінку їх обґрунтованості та законності, Касаційний цивільний суд вказав наступне.
Згідно з матеріалами справи, на підставі державних актів на право приватної власності на земельну ділянку позивачу належать земельні ділянки для обслуговування житлового будинку та для ведення особистого підсобного господарства.
У свою чергу відповідач придбала у колишнього землевласника суміжну земельну ділянку для обслуговування будинку та для ведення особистого підсобного господарства. Вказані земельні ділянки належали колишньому землевласнику на підставі державних актів на право власності на земельну ділянку, виданих на підставі рішення органу місцевого самоврядування.
За нормами ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
У свою чергу, згідно зі статтею 106 ЗК України, власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановлення твердих меж, а також відновлення межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав суду технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості), а представник позивача заперечував погодження меж земельних ділянок, які перебувають у власності відповідача, та дійшов висновку, що між сторонами існує спір щодо меж земельної ділянки.
Водночас непогодження меж земельної ділянки із суміжними землевласниками не може бути підставою для визнання рішення сільської ради та державних актів недійсними.
Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій встановлено захоплення відповідачем частини суміжної ділянки, що належить позивачу, проте не встановлено накладення земельних ділянок сторін відповідно до державних актів.
Проте з урахуванням підстав та змісту позовів позивач не довів порушення його прав спірним рішенням та державними актами, а судами не наведено нормативного обґрунтування такого порушення, а також не взято до уваги, що скасування рішення ради та державних актів не відновлює порушене право позивача.
Раніше «Судово-юридична газета» писала про постанову Верховного Суду щодо надання статусу скверу ділянці біля метро «Осокорки».
Також ми повідомляли про встановлення меж ділянки, що належить до земель історико-культурного призначення.
Крім того, ми писали про постанову КЦС ВС щодо права на укладення договору оренди землі.
