Опір, погроза насильством або насильство, застосовані до представника правоохоронного органу, що об’єднані єдиним умислом, вчинені безпосередньо після погрози вчинити такі дії стосовно одного й того ж потерпілого (потерпілих), є випадком переростання менш небезпечного кримінального правопорушення в більш небезпечне і утворює одне кримінально-карне діяння. Тому дії винної особи слід кваліфікувати лише за ст. 345 КК України, вони не потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 342 (опір працівникові правоохоронного органу під час виконання ним службових обов’язків), ч. 1 ст. 345 (погроза насильством щодо працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків) КК України.
Такий висновок зробила колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, розглянувши касаційну скаргу захисника засудженого на вирок місцевого та ухвалу апеляційного судів. Відповідно до вироку, який суд апеляційної інстанції залишив без змін, особа була засуджена за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 129 (Погроза вбивством), ч. 2 ст. 146 (Незаконне позбавлення волі або викрадення людини), ч. 2 ст. 186 (Грабіж), ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 345, ч. 2 ст. 345 (Умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків) КК України.
У касаційній скарзі захисник, зокрема, вказував на неправильну кваліфікацію дій засудженого за ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 345, ч. 2 ст. 345 КК України, вважаючи, що дії останнього слід кваліфікувати лише за ст. 345 КК України.
ККС ВС змінив судові рішення, звернувши увагу на таке. Коли особа вчиняє спочатку менш суспільно небезпечне діяння, а потім більш суспільно небезпечне однорідне посягання і такі її дії охоплюються єдиним умислом, це свідчить про розвиток суспільно небезпечної поведінки особи, і вчинене підлягає кваліфікації як одиничне більш суспільно небезпечне кримінальне правопорушення. Реальна сукупність однорідних (менш суспільно небезпечного та більш суспільно небезпечного) кримінальних правопорушень має місце лише тоді, коли щодо кожного з них існував відокремлений у часі умисел.
З установлених судом фактичних обставин кримінального провадження вбачається, що застосовані особою до представника правоохоронного органу опір, погроза насильством та насильство були об’єднані єдиним умислом і вказані дії не були «розірвані у часі». Тобто винний одночасно вчинив різні види посягань на працівника правоохоронного органу, а розвиток подій від опору, погрози застосування насильства до його безпосереднього застосування відбувався динамічно і практично одночасно.
Це значить, що інші діяння в такому випадку є лише способом, невід’ємною частиною об’єктивної сторони вчинення іншого, більш тяжкого кримінально-карного діяння. Таким чином, і суб’єктивна сторона злочину (намір) свідчить, що особа прагне вчинити найбільш тяжке кримінальне правопорушення, а інші кримінальні правопорушення, що є його складовими, виступають для нього процесом вчинення цього більш тяжкого злочину.
Отже, опір, погроза насильством та насильство, застосовані до працівника правоохоронного органу, що об’єднані єдиним умислом, вчинені безпосередньо після погрози вчинити такі дії, утворює одне кримінально-карне діяння і не потребує додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 342, ч. 1 ст. 345 КК України, а тому дії особи в цьому випадку слід кваліфікувати лише за ч. 2 ст. 345 КК України.
Водночас із цих підстав не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги захисника про зайву кваліфікацію дій особи за ч. 1 ст. 345 КК України. У цьому кримінальному провадженні погроза вбивством працівника правоохоронного органу у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків, висловлена особою та підтверджена її жестами, є закінченим злочином з моменту, коли погроза була доведена до відома потерпілого. Подальші дії особи не охоплювалися єдиним умислом і характеризуються як реальна сукупність злочинів. Тому це діяння правильно відображено окремо у формулі кваліфікації.
За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають зміні шляхом виключення з них вказівки на кваліфікацію та засудження особи за ч. 2 ст. 342 КК України. Такі зміни, на думку колегії суддів, дають підстави для пом’якшення остаточного покарання, призначеного особі за сукупністю злочинів.
Детальніше з текстом постанови у справі №688/1521/17 (провадження №51-8618км18) можна ознайомитися за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» писала про те, чим відрізняється крадіжка від знахідки.
