Принцип змагальності полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається у якості підтвердження або заперечення вимог. Простіше кажучи, позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення. Про це повідомляє прес-служба КГС ВС.
При цьому, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс.
У справі, про яку йде мова, спір між сторонами полягав у тому, коли саме (у яку дату) був укладений договір купівлі-продажу. Саме від визначення дати залежало, чи виникли обов’язки у відповідача, чи ні. Позивач, замість того, щоб надати докази та вказати конкретну дату укладення договору зі свого боку, побудував свою правову позицію наступним чином – оскільки відповідач не спростував, що договір було укладено позивачем у певні дати, це і достатнім доказом, що беззаперечно доводить укладення договору саме в ці дати. З такою логікою погодився і суд апеляційної інстанції.
Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, Касаційний господарський суд у справі № 917/1307/18 зазначив, що в силу принципу змагальності саме позивач має довести коли було укладено договір, а перекладення цього обов’язку на відповідача нівелює застосування принципу змагальності.
З повним текстом постанови Верховного Суду можна ознайомитись за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» писала про міжнародні стандарти дотримання принципу змагальності в судовому процесі.
