Інна Отрош,
суддя Господарського суду м.Києва
Як відомо, Вища кваліфікаційна комісія суддів оголосила про продовження оцінювання відповідності суддів займаній посаді. Зокрема, призначила до розгляду в пленарному складі оцінювання суддів, які раніше отримали рішення колегій ВККС про відповідність займаній посаді. Чи відповідає це профільному закону?
Імперативні повноваження колегій
Діюче законодавство передбачає процедуру оцінювання всіх суддів на відповідність займаній посаді відповідно до пп.4 п.161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції. Така процедура оцінювання була імплементована в законодавство з метою очищення суддівського корпусу та передбачає проходження оцінювання всіма суддями, обраними/призначеними на посаду до 30.09.2016.
Пунктом 20 розд.ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII передбачено, що відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на 5 років або обрано суддею безстроково до набрання чинності законом «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС у порядку, визначеному цим законом.
Водночас, закон «Про судоустрій і статус суддів» регулює виключно порядок кваліфікаційного оцінювання здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді, який застосовується у випадках проведення конкурсу на зайняття вакантної посади у відповідному суді (у разі призначення на посаду судді та переведення судді на посаду судді до іншого суду) та у випадку накладення дисциплінарного стягнення.
На жаль, законодавець не прописав окремо порядок проведення оцінювання відповідності судді займаній посаді, яке, по суті, може мати наслідком звільнення судді (для суддів, обраних безстроково) та одночасно є етапом у призначенні на посаду для суддів, у яких закінчився п’ятирічний строк повноважень. Тобто, питання, що стосується гарантій незалежності суддів (однією з таких гарантій є особливий порядок призначення та звільнення), має досить обмежене законодавче регулювання, яке передбачає застосування механізму відсилочної норми з урахуванням імперативно визначеного лише суб’єкта оцінювання.
Тобто, оцінювання відповідності судді займаній посаді та кваліфікаційне оцінювання здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді є різними процедурами з різними правовими наслідками. Водночас, з огляду на відсилочний характер норми п.20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №1402-VIII, до процедури оцінювання відповідності застосовуються норми, які регулюють оцінювання здатності здійснювати правосуддя, однак лише в межах тих питань, які розглядаються колегією ВККС.
Отже, закон чітко регламентує питання щодо суб’єкта проведення оцінювання відповідності судді займаній посаді, а саме імперативно встановлює, що ним є колегія ВККС.
Нонсенс перманентного оцінювання
Водночас, ВККС (як у попередньому, так і теперішньому складі) за наявності негативного висновку ГРД призначає оцінювання суддів на відповідність займаній посаді до розгляду у пленарному складі після розгляду у складі колегії, посилаючись на норму п.2 ч.1 ст.88 закону №1402-VIII.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.88 закону №1402-VIII якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, то ВККС може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж 11 її членами.
Дана норма передбачає, що за наявності негативного висновку ГРД питання про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді вирішується виключно ВККС у пленарному складі. Такий порядок розгляду, дійсно, є виправданим для процедури проведення конкурсу на зайняття вакантної посади.
Однак, з огляду на імперативну норму щодо суб’єкту проведення оцінювання на відповідність займаній посаді (колегія), застосування передбаченого п.2 ч.1 ст.88 закону №1402-VIII механізму розгляду питання ВККС у пленарному складі є неможливим у правовідносинах з оцінювання відповідності судді займаній посаді.
На сайті Верховної Ради наявний навіть проект закону «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо забезпечення участі Громадської ради доброчесності у оцінюванні на відповідність займаній посаді судді» (№3534), яким пропонується врегулювати, що за наявності негативного висновку ГРД щодо судді рішення про відповідність судді займаній посаді підлягатиме прийняттю відповідно до ч.1 ст.88 закону «Про судоустрій і статус суддів України».
Важко не погодитись з необхідністю забезпечення участі ГРД у процедурі оцінювання відповідності займаній посаді. Однак така участь повинна мати місце виключно у порядку, визначеному законом «Про судоустрій і статус суддів». За наявного наразі правового регулювання, висновок ГРД у процедурі оцінювання відповідності судді займаній посаді повинен розглядатись та оцінюватись виключно колегією ВККС на рівні з іншими документами та інформацією, яка надійшла до ВККС щодо судді, та за результатами такого розгляду ВККС у складі колегії повинна прийняти одне єдине рішення.
Слід відзначити, що законом взагалі не передбачено етапності оцінювання (як щодо здатності здійснювати правосуддя, так і щодо відповідності займаній посаді). Норма п.2 ч.1 ст.88 закону №1402-VIII передбачає необхідність проведення пленарного засідання ВККС для вирішення питання стосовно судді, щодо якого є негативний висновок ГРД, у процедурі проведення конкурсу на зайняття вакантної посади. Тобто, закон не передбачає проведення такого оцінювання спочатку колегією, а потім пленарним складом, а відразу передбачає необхідність проведення пленарного засідання, так як рішення про здатність судді здійснювати правосуддя може бути прийняте ВККС лише у випадку підтримки такого рішення не менше ніж 11 її членами. Водночас, як вже було зазначено дана норма не може бути застосована в оцінюванні відповідності судді займаній посаді з огляду на суб’єкта його проведення.
Крім того, називаючи процедуру пленарного розгляду оцінювання відповідності суддів – «пленарне засідання щодо підтримки рішень колегій Комісії, ухвалених у межах процедури кваліфікаційного оцінювання», тобто фактично створюючи непередбачений законом другий етап оцінювання, в якому за відповідною логікою пленарний склад ВККС повинен діяти як апеляція по відношенню до колегій як першої інстанції, Комісія надала ГРД право надавати нові висновки, так звані «висновки у новій редакції». Тобто, ВККС у пленарному складі не переглядає рішення колегії, яке прийняте на підставі матеріалів, наявних на момент прийняття нею рішення, а фактично приймає нове рішення з урахуванням нових доказів, які не розглядались колегією, що взагалі є нонсенсом і створює стан перманентного оцінювання.
Оцінювання суддів-«п’ятирічок»
Цікавий казус виникає щодо оцінювання суддів-«п’ятирічок» пленарним складом ВККС після проходження ВРП та внесення останньою подання про їх призначення Президенту.
Так, 20.06.2020 набрав чинності закон «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» (№679-ІХ).
Згідно з пп.3 п.2 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №679-ІХ, визначено, що ВРП у період відсутності повноважного складу ВККС ухвалює без рекомендації чи подання ВККС рішення про внесення Президенту подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв’язку із закінченням строку, на який його було призначено, якщо до набрання чинності цим законом колегією ВККС було визнано суддю таким, що відповідає займаній посаді.
Закон №679-ІХ не змінює порядок оцінювання суддів на відповідність посаді, а виключно повторює законодавчу норму щодо необхідності рішення ВККС у складі колегії про визнання судді таким, що відповідає займаній посаді, для ухвалення ВРП рішення про внесення Президенту подань про призначення на посаду судді.
Мета закону №679-ІХ була спрямована на забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу ВККС. Зокрема, забезпечення можливості ВРП приймати рішення про внесення подань щодо суддів без передбаченої до цього рекомендації ВККС, яка, по суті, має технічний характер без жодного правового навантаження.
На підставі закону №679-ІХ ВРП були ухвалені рішення про внесення Президенту подань про призначення на посаду 125 суддів, повноваження яких припинилися у зв’язку із закінченням строку, на який їх було призначено, на підставі рішень ВККС (у складі колегій) про визнання відповідних суддів такими, що відповідають займаній посаді.
Указами Президента було призначено на посаду 99 суддів із вказаних 125.
На разі, досить дивною виглядає ситуація, яка склалась у зв’язку з «продовженням» ВККС оцінювання у пленарному складі суддів-«п’ятирічок», які на підставі подань ВРП (в порядку закону №679-ІХ) вже отримали укази Президента про їх призначення та які вже 2 роки відправляють правосуддя.
Так відповідно до абз.6 п.13 розд.III «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про Вищу раду правосуддя» за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя, призначений на посаду строком на 5 років до набрання чинності законом «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», повноваження якого припинилися із закінченням строку, на який його було призначено, може бути призначений на посаду за поданням ВРП за умови підтвердження відповідності цій посаді згідно з пп.2 та 4 п.161 розд.XV «Перехідні положення» Конституції.
Отже, з урахуванням вказаних норм, оцінювання судді, строк повноважень якого закінчився, на відповідність займаній посаді є одним з етапів призначення на посаду.
Законодавчий механізм призначення судді-«п’ятирічки» на посаду передбачає такі етапи:
проходження оцінювання на відповідність займаній посаді шляхом прийняття ВККС у складі колегії відповідного рішення,
внесення ВРП подання Президенту про призначення судді на посаду,
підписання Президентом указу про призначення судді на посаду.
Отже, внесення ВРП подання Президенту про призначення на посаду судді та, як наслідок, видання Президентом відповідного указу може мати місце виключно після проходження суддею оцінювання на відповідність займаній посаді.
Саме на підставі факту підтвердження суддею відповідності займаній посаді після проходження суддею передбаченого Конституцією оцінювання ВРП ухвалює рішення про внесення подання Президенту про призначення судді на посаду.
З моменту внесення ВРП такого подання держава визнає факт проходження суддею оцінювання відповідності займаній посаді, так як відповідно до закону до моменту проходження такого неможливим є подальше призначення на посаду судді, строк повноважень якого закінчився.
Алогічні висновки про зворотне дозволяють припустити можливість виникнення ситуації, коли суддя, який вже призначений на посаду за фактом проходження оцінювання, може бути звільнений у випадку прийняття ВККС у пленарному складі рішення про його невідповідність займаній посаді.
І які дії повинна вчинити ВРП у такому випадку після вже одного розгляду питання щодо конкретного судді, аналізу обставин проходження ним оцінювання та прийняття вже одного рішення (на підставі проходження такого оцінювання) про внесення подання про його призначення?
І як бути з указами Президента як гаранта Конституції, який вже видав укази про призначення суддів та фактично підтвердив їх правовий статус як суддів, які повноважні відправляти правосуддя?
Фактично, дії ВККС з продовження оцінювання відповідності судді після прийняття рішення колегією ВККС про його відповідність та проходження наступного етапу призначення на посаду судді — отримання рішення ВРП та, в тому числі, підписання указу Президентом про його призначення, — не передбачені законом та суперечать прямим нормам щодо порядку призначення судді на посаду.
Виникає потенційна загроза, за якої проходження одного і того ж оцінювання на відповідність займаній посаді є для одних і тих же суддів, у яких закінчився строк повноважень, і підставою для призначення і підставою для звільнення! Тобто, такий суддя фактично змушений двічі проходити одне і те ж оцінювання, і правові наслідки його можуть суперечити один одному.
Це є нонсенсом у правовій державі, так як порушується принцип правової визначеності як елемент верховенства права та гарантії незалежності суддів!
Правомірне очікування суддів
Як зазначено в п.44 доповіді «Верховенство права», схваленої Європейською Комісією «За демократію через право» (Венеціанська комісія) на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25—26 березня 2011 року), принцип правової визначеності є ключовим у питанні довіри до судової системи і верховенства права; для досягнення цієї довіри держава повинна складати тексти законів так, щоб вони були доступними; держава також зобов’язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; прогнозованість означає, що закон повинен, коли це можливо, бути оприлюдненим до його виконання і бути передбачуваним у тому, що стосується його наслідків: він має бути сформульований достатньо точно для того, щоб людина могла регулювати свою поведінку.
Правомірне очікування виникає у тому випадку, коли внаслідок заяв чи обіцянок від імені органу публічної влади або внаслідок усталеної практики в особи сформувалося розумне сподівання, що стосовно неї орган публічної влади буде діяти саме так, а не інакше.
Враховуючи викладене, кожен суддя має правомірні очікування, що до нього буде застосований саме той порядок оцінювання та призначення на посаду, який чітко визначений законом, та що після призначення його на посаду Президентом як гарантом Конституції до нього не можуть бути застосовані механізми, які фактично ставлять під сумнів правомірність його призначення Президентом.
Важко не погодитись, що ВККС у новому складі опинилась у складній ситуації, коли законодавець не забезпечив чіткої регламентації порядку проведення загального оцінювання суддів на відповідність займаній посаді, обмежившись відсилочною нормою до іншого виду оцінювання, та коли ВККС у попередньому складі вже створила певну прецедентну практику, а Верховний Суд у своїй практиці так і не надав відповідь на питання — що робити з імперативною нормою щодо суб’єкта оцінювання? Мабуть, саме з урахуванням такої ситуації секретар другої палати ВККС Сергій Чумак на своїй сторінці у Facebook вказав про можливість допущення ВККС помилок у своїй діяльності.
Слід враховувати той факт, що законом передбачено достатній обсяг контролю за діяльністю суддів та відповідно кількість органів, які здійснюють такий контроль. Це — і ВРП, яка перевіряє наявність ознак дисциплінарного проступку у діях суддів, і НАЗК, яка перевіряє декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави та проводить моніторинг способу життя, ВККС, яка перевіряє декларації родинних зв’язків та доброчесності, ГРД і правоохоронні органи.
Контроль, але збалансований гарантіями!
Саме такий високий рівень контролю та обсяг відповідних обмежень і додаткових зобов’язань суддів має бути збалансований відповідним високим рівнем дотримання гарантій незалежності суддів. Запроваджена процедура загального оцінювання не повинна бути заходом психологічного тиску на суддів задля задоволення «інтересів» так званих громадських активістів, які намагаються «вижати» з цієї процедури по максимуму, в тому числі шляхом здійснення маніпулятивних публікацій у стилі «жовтої преси» по типу «судді хочуть зірвати проведення оцінювання» та інших з метою створення негативного іміджу судді та судової влади в цілому.
На жаль, на сьогодні судді є повністю незахищеними, так як органи, які повинні здійснювати такий захист, нерідко не бажають стати «поганими» для таких активістів і тому утримуються від необхідної реакції на недотримання порядку проведення оцінювання.
З урахуванням викладеного, можна виснувати, що всі судді повинні пройти процедуру оцінювання відповідності займаній посаді з необхідним врахуванням висновків ГРД. Однак ВККС та ВРП повинні гарантувати дотримання визначеного законом порядку проведення такого оцінювання та гарантій незалежності суддів.
Оцінювання відповідності судді займаній посаді може здійснюватися виключно колегією ВККС, яка і повинна оцінити висновки ГРД. Судді-«п’ятирічки», які пройшли оцінювання відповідності колегією ВККС та щодо яких ВРП були внесені подання про їх призначення Президенту, не можуть бути піддані будь-яким процедурам подальшого оцінювання їх відповідності займаній посаді.
Судді не хочуть «зривати оцінювання», судді хочуть реального забезпечення гарантій їх незалежності шляхом неухильного дотримання державними органами передбаченої законом процедури їх оцінювання. Судді стомились бути в образі жертви, коли держава допускає порушення гарантій незалежності суддів, піддаючись маніпуляціям деяких так званих представників громадськості, які, прикриваючись наміром створення незалежної судової системи, лише підривають її авторитет в силу власного ресентименту.
Судді хочуть, щоб члени колективних органів відчували свою індивідуальну відповідальність, а не ховались у тіні колективного безвідповідального. Судді хочуть, щоб представники громадських організацій, які функціонують за рахунок фінансування інших держав, відповідально ставились до витрачання чужих коштів та спрямовували свої зусилля на дійсне підвищення якості правосуддя.
P.S. «Мовчання ягнят» у даній публікації має значення метафоричного вираження прояву архетипу жертви. Архетип в аналітичній психології являє собою первинні вроджені психічні структури, які містяться у колективному несвідомому (К.Г. Юнг), тобто архетипи — це певні універсальні образи та сценарії поведінки. Архетип жертви являє собою образ того, хто звик піддаватися життєвим обставинам та здаватися без бою, зокрема, через страх брати на себе відповідальність та невпевненість у собі. Подолання архетипу жертви передбачає усвідомлення власної цінності, розвиток самоповаги та впевненості у собі.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
