Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу управління Держпраці на рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалив постанову, якою скасував оскаржувані судові рішення та вирішив відмовити у задоволенні позову фізичної особи-підприємця.
Позивачка оскаржувала постанову Управління, якою на неї було накладено штраф у розмірі 67 000 грн за порушення законодавства про працю, а саме – за фактичний допуск до роботи працівника без належного оформлення трудових відносин.
Суди попередніх інстанцій задовольнили позов ФОП, визнали протиправною та скасували постанову Управління про накладення штрафу, мотивуючи свої рішення недотриманням відповідачем чинного порядку.
Зокрема, суди попередніх інстанцій виходили з того, що до спірних правовідносин має застосовуватися Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509, в редакції, чинній до внесення в нього змін постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 823 «Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю», пунктом 2 якого передбачалося можливість накладення штрафу на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що мали місце в спірних правовідносинах.
Однак, Верховний Суд не погодився із таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій, вказав на його необґрунтованість.
Суд вважав за необхідне перевірити правильність застосування судами до спірних правовідносин норм Порядку № 509, яким передбачався обов`язок Держпраці не пізніше ніж за п`ять днів письмово повідомляти суб`єктів господарювання та роботодавців про дату розгляду справи щодо накладення штрафу.
Зокрема, за висновком Верховного Суду положення пункту 2 Порядку № 509 не можуть застосовуватися до спірних правовідносин, оскільки визнання нечинним Порядку № 823 не відновлює попередню редакцію Порядку № 509. З огляду на це, Суд вважав, що спірним у цій справі, є питання правомірності винесення оскаржуваного рішення в частині наявності повноважень у відповідача притягувати позивача до відповідальності за порушення законодавства про працю та зайнятість населення на підставі акта перевірки територіального органу ДПС, під час якої виявлені порушення законодавства про працю.
З урахуванням положень статей 3, 4, 21, 24 та 187 КЗпП України, а також пункту другого частини п`ятої статті 50 Закону України від 5 липня 2012 року № 5067-VI «Про зайнятість населення» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Суд дійшов висновку про те, що роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.
Суди попередніх інстанцій встановили, що в складеному відповідачем акті фактичної перевірки вказано, що ФОП допустила працівника до роботи без належного оформлення трудових відносин та повідомлення ДФС про прийняття працівника на роботу, чим порушила, зокрема, вимоги частини четвертої статті 24 КЗпП України та Порядку повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2015 року № 413.
Крім того, оцінюючи доводи касаційної скарги стосовно редакції Порядку № 509, чинної у зв'язку з визнанням Порядку № 823 нечинним, Суд застосував існуючу практику та зауважив, що відповідно до частини п`ятої статті 61 Закону України «Про правотворчу діяльність» від 24 серпня 2023 року № 3354-IX (набрав чинності 20 вересня 2023 року та буде введений в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022), визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність, не відновлює дію нормативно-правового акта або його окремого структурного елемента, що діяв до набрання чинності нормативно-правовим актом або окремим його структурним елементом, що визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), або таким, що втратив чинність.
Отже, враховуючи особливості правовідносин та встановлені судами фактичні обставини, Верховний Суд звернув увагу на те, що судовий розгляд відповідно до положень КАС України охоплює собою більшість гарантій учасників публічно-правових відносин (гарантій у сфері адміністративної процедури), зокрема, в аспекті змагальності, рівності та офіційного з`ясування обставин справи; тому формальні недоліки фіксації правопорушення, за загальним правилом, не можуть бути підставою для скасування відповідного рішення суб`єкта владних повноважень та звільнення правопорушника від відповідальності, передбаченої законом та спрямованої на захист важливого суспільного інтересу.
Постанова Верховного Суду від 2 жовтня 2024 року у справі № 120/12494/23 (адміністративне провадження № К/990/16915/24).
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
