У випадку первісного визначення місця відбування покарання засудженого, має бути врахований критерій територіальної віддаленості такого місця до місця проживання особи до засудження або місця постійного проживання його родичів.
Диспозиція статті 93 КВК законодавцем сформульована таким чином, що визначає врахування критерію територіальності при визначенні місця відбування покарання «як правило», тобто у переважній більшості випадків, і лише допускає виключення з такого правила.
Керуватись критерієм виключності підстав вже при переведенні засудженого варто при дотриманні загального правила при первісному виборі місця для відбування засудженим покарання у виді позбавлення волі. На це вказав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 15 листопада 2024 року, розглянувши касаційну скаргу особи на рішення судів по справі №620/9415/23 за позовом до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань.
Обставини справи
Позивач засуджений до довічного позбавлення волі, відбуває покарання у Новгород-Сіверській установі виконання покарань №31. До засудження позивач проживав в іншому регіоні, де також проживають його родичі.
Від позивача та його матері надходили заяви з проханням про переведення його до державної установи для відбування покарань. Проте центральна комісія відмовила у переведенні через відсутність вільних місць у запитуваних установах і невиявлення виняткових обставин, які б перешкоджали його подальшому перебуванню в установі виконання покарань №31.
Позовні вимоги обґрунтовані вимоги тим, що рішення про відмову у переведенні порушує його право підтримувати сімейні зв’язки через значну віддаленість від місця проживання його родичів.
Суди попередніх інстанцій у задоволенні позову відмовили. Суди виходили з того, що позивачем не наведено виняткових обставин, які перешкоджають його подальшому перебуванню в Державній установі «Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)».
Що вирішив Верховний Суд
Верховний Суд касаційну скаргу задовольнив, скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив.
Як зазначив КАС ВС, при первісному визначенні місця відбування покарання засудженого має бути врахований критерій територіальної віддаленості такого місця до місця проживання особи до засудження або місця постійного проживання його родичів. Суттєва відстань від місця проживання близьких родичів позивача до місця його відбування покарання є перешкодою у спілкуванні засудженого з рідними.
Як встановили суди попередніх інстанцій у цій справі, до засудження позивач був зареєстрований та проживав за адресою, у тій же місцевості наразі проживають і його родичі. Втім, цей фактор при визначенні місця відбування позивачем покарання не був врахований.
Керуватись критерієм виключності підстав при переведенні засудженого варто при дотриманні вказаного загально правила при первісному виборі місця для відбування засудженим покарання у виді позбавлення волі.
За таким умов, судами попередніх інстанцій порушено норми матеріального права при ухваленні рішень про відмову у задоволенні цього позову.
До виключної компетенції органів виконавчої влади, у цьому випадку Департаменту, належить прийняття рішення про суті спірного питання, і саме відповідач має розглянути можливість переведення позивача до конкретної колонії за його заявою: чи то до Чортківської установи виконання покарань №26», чи то до Державної установи «Львівська установа виконання покарань №19», в тому числі надаючи оцінку кількості вільних місць про що йшлось при прийнятті рішення про цілковиту відмову у переведенні позивача. Таким чином, позивачем було вірно обрано спосіб захисту його порушеного права шляхом зобов’язання Департаменту повторно розглянути його клопотання.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
