Верховний Суд у справі № 120/7096/23 підтвердив законність дій Міністерства культури та інформаційної політики України (МКІП), яким було видано припис про припинення будівництва багатоквартирного житлового будинку в охоронній зоні культурної спадщини міста Вінниці до отримання погодження проведення земляних робіт у Центральному історичному ареалі Вінниці.
Суд залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які відмовили у задоволенні позову забудовника з тих підстав, що для проведення земляних робіт на території історичного ареалу міста Вінниці недостатньо лише погодження від органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, потрібно також погодження з таким органом земляних робіт.
Верховний Суд звернув увагу на те, що Україна є учасницею Конвенції ЮНЕСКО про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (Convention Concerning the Protection of the World Cultural and Natural Heritage), прийнятої у 1972 році, а 19 вересня 2013 року Верховна Рада України ратифікувала Рамкову конвенцію Ради Європи про значення культурної спадщини для суспільства (Council of Europe Framework Convention on the Value of Cultural Heritage for Society), підписану Україною 31 жовтня 2007 року, зобов’язалася зберігати, захищати та популяризувати її для майбутніх поколінь, та закріпила відповідні зобов’язання у частині четвертій та п’ятій статті 54, статті 66 Конституції України.
Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (наразі таким органом є Міністерство культури та стратегічних комунікацій України) наділений погоджувальними та дозвільними повноваженнями, зокрема, погоджує проведення земляних робіт на пам’ятках національного значення та пов’язаних із ними територіях на пам’ятках національного значення, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях та в історичних ареалах населених місць. Цей орган також надає дозволи на переміщення пам’яток місцевого значення, здійснює нагляд за виконанням реставраційних та інших робіт, і має право забороняти будь-яку діяльність, що створює загрозу об’єктам культурної спадщини або порушує законодавство у цій сфері.
МКІП (МКСК) має повноваження видавати приписи про припинення будь-яких робіт, що проводяться з порушенням законодавства про охорону культурної спадщини, відповідно до пункту 18 частини другої статті 5 Закону України від 08 червня 2000 року № 1805-III «Про охорону культурної спадщини». Це стосується припинення робіт на таких об’єктах, їхніх територіях, охоронних і буферних зонах, археологічних територіях та історичних ареалах населених пунктів.
У справі, що розглядалася, суди попередніх інстанцій встановили, що позивач почав забудову земельної ділянки в зоні охорони комплексу пам’яток архітектури та містобудування національного значення «Єзуїтський монастир» та «Домініканський монастир» і зоні охорони археологічного шару «Середмістя» на підставі розробленої проєктної документації, наданих містобудівних умов та обмежень і дозволу Департаменту міської ради на виконання будівельних робіт.
Верховний Суд наголосив на тому, що отримання таких документів недостатньо для проведення будівельних робіт на пам’ятках національного значення, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях та в історичних ареалах населених місць, які додатково має погоджувати МКІП (МКСК) у частині здійснення земляних робіт.
Формулювання положень пункту 14 частини другої статті 5 Закону № 1805-III про те, що орган виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини погоджує «проекти містобудівних … перетворень», «земляних робіт на пам’ятках національного значення» дає підстави вважати, що отримання погодження МКІП (МКСК) проєктної містобудівної документації не звільняє замовника будівництва від обов’язку погодити з центральним органом проведення земляних робіт до їх початку.
Перевіряючи доводи позивача щодо порушення статті 58 Конституції України, Суд додатково згадав, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзац другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/1999).
Про те, що Комплекс споруд «Єзуїтський монастир» та «Домініканський монастир» є пам’ятками архітектури національного значення позивачу було відомо після погодження органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини у 2018 році проєкту землеустрою щодо відведення в орендне користування земельної ділянки, яким додатково наголошувалося на необхідності отримання погодження проведення земляних робіт в установленому законом порядку.
Таким чином, Верховний Суд підкреслив, що для проведення будівельних або земляних робіт на пам'ятках національного значення, історико-культурних заповідниках та інших охоронюваних територіях недостатньо отримати лише місцеві дозвільні документи; для проведення земляних робіт на таких об’єктах обов’язковим є погодження робіт із центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини (наразі таким центральним органом є МКСК).
Постанова Верховного Суду від 11 листопада 2024 року у справі №120/7096/23 (адміністративне провадження № К/990/13356/24).
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
