Верховна Рада незабаром розгляде у другому читанні законопроект 11265 про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів щодо удосконалення порядку здійснення кримінального провадження в умовах воєнного стану. Відповідну рекомендацію про прийняття надав Комітет ВР з питань правоохоронної діяльності.
Серед іншого, законопроектом пропонується доповнити Прикінцеві та перехідні положень КК нормою, згідно якої засуджені особи, які не відбули в установленому законом порядку призначене вироком суду покарання внаслідок збройної агресії проти України, тимчасової окупації окремих територій України, за рішенням суду звільняються від подальшого відбуття цього покарання, крім осіб, засуджених до довічного позбавлення волі або за вчинення кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України (статті 109-114-2), катування (ч. 3 статті 127), кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (статті 437-439, 442, 442-1 КК), якщо з дня набрання законної сили таким обвинувальним вироком закінчилися строки, визначені статтею 80, ч. 3 статті 106 КК.
Також встановлюється, що до відбутого строку покарання суд зараховує строк, відбутий в установленому законом порядку та строк з дня, коли виконання в установленому законом порядку унеможливлене внаслідок збройної агресії, тимчасової окупації окремих територій України, до дня повернення особи на територію України під загальною юрисдикцією України.
Як зазначає Головне юридичне управління парламенту, за такої редакції цього пункту в процесі правозастосування виникатимуть такі питання:
- Які саме події (умови чи обставини) слід вважати такими, що відбулися безпосередньо внаслідок збройної агресії, тимчасової окупації окремих територій й унеможливили у зв’язку з цим подальше відбуття в установленому законом порядку засудженими особами призначеного покарання;
- Як визначатиметься і чим підтверджуватиметься день, коли виконання в установленому законом порядку покарання стало неможливим внаслідок збройної агресії, тимчасової окупації;
- Як визначатиметься і чим підтверджуватиметься день повернення засудженої особи на територію України під загальною юрисдикцією України.
Пропонується також встановити, що обвинувальні вироки, строки давності виконання яких не закінчилися, а також стосовно осіб, засуджених до довічного позбавлення волі або за вчинення кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України (статті 109-114-2), катування (ч. 3 статті 127), кримінальних правопорушень проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (437-439, 442, 442-1 КК), переглядаються судом у частині визначення відбутого строку покарання.
Ця норма має імперативний характер, зобов’язуючи суд переглядати обвинувальні вироки з метою визначення відбутого строку покарання. Однак, як зазначає Юридичне управління ВР, такі обов’язкові дії суду щодо «перегляду» обвинувальних вироків в частині визначення відбутого строку покарання не узгоджуються з визначеними КПК порядками здійснення судового провадження та виконання судових рішень.
Новий розділ КПК
Також законопроектом передбачено доповнити КПК новим розділом IX-3 «Особливості досудового розслідування та судового провадження, здійснення яких унеможливлено внаслідок збройної агресії проти України, тимчасової окупації окремих територій України».
Головне юридичне управління парламенту вказало, що положеннями законопроекту спеціально не уточнюється перелік обставин, що унеможливлюють здійснення досудового розслідування та судового провадження.
Проте з аналізу його змісту випливає, що єдиною такою підставою є знищення чи втрата матеріалів кримінального провадження внаслідок збройної агресії проти України, тимчасової окупації окремих територій України або їх перебування у володінні незаконних органів влади (посадових, службових осіб), створених на тимчасово окупованій території, в судових або правоохоронних органах держави-агресора.
Відповідно до ч. 1 статті 638 КПК у редакції законопроекту відновленню підлягають:
- втрачені матеріали кримінального провадження, не направлені з обвинувальним актом, клопотанням про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотанням про звільнення особи від кримінальної відповідальності до суду
- матеріали кримінального провадження, в якому обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності направлено до суду, проте підготовче судове засідання не відбулося;
- судове провадження розпочато, проте рішення суду за результатами його розгляду не ухвалено;
- судом ухвалено рішення, проте воно не набрало законної сили;
- судове рішення набрало законної сили проте оскаржується в касаційному порядку або перебуває на стадії виконання судового рішення.
Як відмітили у Юридичному управлінні Ради, нині у КПК міститься розділ VII «Відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження», що передбачає загальний порядок відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження. Відповідно до статті 524 КПК відновленню підлягають втрачені матеріали в тому кримінальному провадженні, яке завершилося ухваленням вироку суду. Отже, за загальним правилом відновленню підлягають виключно втрачені матеріали в кримінальному провадженні, що завершилося ухваленням вироку суду. Тобто за відсутності вироку такі матеріали необхідно знову отримувати у порядку, визначеному КПК.
Відповідно до ч. 2 статті 638 та частин перших статей 639, 640 та 641 КПК у редакції законопроекту клопотання про відновлення матеріалів кримінального провадження розглядається прокурором, судом, який здійснює судовий розгляд у першій, апеляційний, касаційний інстанції, або на стадії виконання судового рішення.
За результатами розгляду клопотання про відновлення матеріалів досудового розслідування на підставі зібраних і перевірених матеріалів прокурор виносить постанову, суд постановляє ухвалу про відновлення матеріалів досудового розслідування повністю або в частині, яка задовольняє мету відновлення матеріалів кримінального провадження.
Тобто, йдеться не про достатність обсягу матеріалів для встановлення вини особи, а про його достатність для задоволення мети відновлення матеріалів кримінального провадження.
«У зв’язку з цим слід зазначити, що КПК 2012 року на відміну від КПК 1960 року не містить вимоги встановлення об’єктивної істини у справі як підстави вирішення справи по суті.
Натомість, одним з основоположних принципів кримінального провадження визначено змагальність сторін та свободу в поданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
За таких обставин, спроба встановлення фактично протилежних підходів до порядку відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження у мирний час та під час дії воєнного стану не має відповідного конституційного підґрунтя. Адже, якщо допустимість доказів, що міститимуться у відновлених матеріалах і забезпечуватиметься наявністю формального процесуального порядку такого відновлення (у редакції законопроекту), то їх процесуальна належність навряд чи відповідатиме вимогам, що висуваються до доказів у контексті реалізації положень статті 62 Конституції.
Таким чином, запропонований механізм відновлення втрачених кримінальних проваджень не враховує вимог статей 3 та 62 Конституції України», зазначило ГЮУ ВР.
Автоматичне закриття у разі закінчення строків давності
Крім того, ч. 2 статті 642 КПК у редакції законопроекту передбачає, що відповідні кримінальні провадження, крім окремих виключень, закриваються судом у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, визначених статтею 49, ч. 2 статті 106 КК, незалежно від того чи було особі повідомлено про підозру.
Як вказали у ГЮУ ВР, подібне звільнення може застосовуватися виключно до встановленої особи. Положення законопроекту в цій частині носять імперативний характер і не передбачають згоду особи на застосування до неї такого виду звільнення. Вітчизняна судова практика відносить такий вид звільнення до нереабілітуючих, що на практиці може тягнути для особи низку негативних наслідків у реалізації нею своїх прав. Крім того, застосування такого звільнення незалежно від того чи було особі повідомлено про підозру на практиці може не враховувати вимог статті 62 Конституції. З урахуванням наведеного подібний законодавчий механізм, за словами експертів, може стати предметом конституційного контролю.
Автор: Наталя Мамченко
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
