В умовах збройної агресії проти України соціальний захист військовослужбовців та їхніх родин стає не лише моральним обов’язком держави, а й важливим елементом державної політики, що впливає на обороноздатність країни та соціальну стабільність. Адже від того, наскільки держава дбає про своїх захисників і їхні родини, залежить рівень довіри до влади, мотивація до служби та загальний моральний стан суспільства.
Держава визначає категорії громадян, які мають право на пільги та соціальний захист. Насамперед це військовослужбовці — ті, хто служить за контрактом, резервісти та строковики — і їхні родини. Для них діють норми Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Цей документ є базовим у системі соціальних гарантій: він не лише закріплює права, а й встановлює механізми реалізації допомоги — від грошового забезпечення до психологічної реабілітації. Водночас експерти звертають увагу, що багато положень закону потребують оновлення відповідно до умов воєнного стану, адже частина процедур залишилася ще з мирного часу й не враховує специфіку служби у зоні бойових дій.
Окрема категорія — ветерани війни, учасники бойових дій та люди з інвалідністю через війну, а також їхні сім’ї. Для них закон «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачає спеціальні пільги та гарантії, враховуючи ризики та потреби, з якими вони стикалися під час служби.
Аналітики зазначають, що попри широкий перелік прав, головна проблема полягає у доступності цих пільг — особливо в невеликих громадах, де відсутні спеціалізовані служби або бракує коштів на місцевому рівні. Часто ветеранам доводиться самостійно відстоювати свої права, звертаючись до суду чи залучаючи правозахисників.
Крім того, особливий статус мають родини загиблих військових: вони отримують додаткові гарантії, щоб компенсувати втрату годувальника і забезпечити мінімальний рівень підтримки та стабільності.
Однак, допомога не завжди є достатньою — родини стикаються з бюрократичними затримками. Питання не лише у матеріальній компенсації, а й у моральній реабілітації, яка в Україні поки що не має системного характеру.
Пільги, передбачені законодавством, охоплюють різні сфери життя.
Медичне забезпечення для військових та родин загиблих включає безкоштовне отримання ліків, медичних виробів і імунобіологічних препаратів, а також пріоритетне обслуговування у закладах охорони здоров’я. Родини загиблих мають право на безоплатне зубопротезування, за винятком дорогоцінних металів.
На практиці, однак, якість медичних послуг значно відрізняється залежно від регіону. У прифронтових областях медична інфраструктура часто перевантажена, що ускладнює реалізацію цих прав. Саме тому експерти пропонують розширювати мережу військових госпіталів та розвивати програму медичної реабілітації ветеранів на базі цивільних лікарень.
Соціальні гарантії поширюються й на житло та комунальні послуги: члени сімей загиблих можуть розраховувати на 50% знижки за користування квартирою у межах нормативної площі, а учасники бойових дій — на 75% знижки при оплаті комуналки.
Проте, як показує практика, реальне отримання таких знижок потребує оформлення численних довідок, а процес компенсацій для місцевих бюджетів часто затримується. Це створює дисбаланс між декларованими правами і фактичною можливістю ними скористатися.
Освіта та розвиток дітей військових також підтримується державою: органи влади забезпечують безкоштовне харчування дітей у школах, а також при вступі до вищих навчальних закладів діти військових мають право на пільги.
Такі заходи мають не лише соціальне, а й стратегічне значення — вони сприяють формуванню довіри до держави серед молоді, яка зростає в умовах війни. Разом із тим, освітні пільги потребують системної координації між Міністерством освіти та місцевими органами влади, щоб уникнути нерівності у доступі до допомоги.
На практиці реалізація пільг потребує звернення до відповідних органів — міських чи районних адміністрацій, Міністерства юстиції або Пенсійного фонду — із пакетом документів, серед яких посвідчення військовослужбовця, свідоцтво про смерть у разі втрати члена родини та підтвердження участі в АТО/ООС.
Фахівці вказують, що відсутність єдиного цифрового реєстру пільговиків призводить до плутанини та дублювання даних. Тому одним із пріоритетів державної політики має стати цифровізація соціального захисту військових і їхніх сімей.
У разі наявності суміжних прав, наприклад, коли одна особа може претендувати на пільги за кількома підставами, закон передбачає можливість отримати пільгу лише за одним із варіантів на вибір особи. Це правило має на меті уникнути подвійного фінансування, однак у деяких випадках воно знижує рівень підтримки людей, які втратили найбільше.
Загалом, ефективність системи соціального захисту військових сьогодні визначається не лише кількістю пільг, а й здатністю держави забезпечити їхню реальну доступність. Успішна реалізація цієї політики стане важливим чинником соціальної стійкості та післявоєнного відновлення України.
Автор: Анастасія Гришкова
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
