Європейський суд з прав людини у справі MANOLE v. the Republic of Moldova (№ 26360/19) визнав звільнення судді за розголошення відомостей щодо її окремої думки до оприлюднення повного тексту рішення таким, що не відповідає Конвенції.
Покарання у вигляді звільнення з посади судді з підстави розголошення нею ЗМІ обґрунтування своєї окремої думки до оприлюднення повного тексту рішення є надміру суворим та непропорційним покаранням у світлі вимог ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У цій справі заявниця, перебуваючи на посаді судді суду апеляційної інстанції, розглянула резонансну справу у складі колегії з трьох суддів.
Своїм рішенням колегія відхилила клопотання газети «Jurnal de Chişinău» про відновлення строку на подання апеляційної скарги у справі про наклеп за участю цієї газети та спікера парламенту Молдови. Газету зобов’язали оприлюднити спростування на телеканалі «Jurnal TV», який належав тому ж медіатресту. Заявниця додала до рішення свою окрему думку.
Резолютивна частина рішення, яка вказувала на наявність окремої думки заявниці, була зачитана на відкритому засіданні, а інформація із цього приводу була опублікована на вебсайті Міністерства юстиції.
Перед публікацією повного тексту рішення апеляційного суду із заявницею зв’язалася журналістка телеканалу «Jurnal TV», якій суддя коротко пояснила мотиви своєї окремої думки, про що «Jurnal TV» того самого дня опублікував статтю.
Згодом суддя-інспектор, підпорядкований Національній комісії із судово-правової служби (Комісія), надіслав цьому органу «доповідну записку про інформацію, поширену ЗМІ» заявницею. Встановивши, що поведінка заявниці порушує Закон про статус суддів, Комісія звернулася до Президента Республіки Молдова з проханням звільнити заявницю від обов’язків судді, яке він задовольнив у липні 2017 року.
Національні суди відхилили подальші скарги заявниці на її звільнення.
Під час перевірки пропорційності оскаржуваного втручання Європейський суд з прав людини встановив, що воно було передбачено законом і переслідувало принаймні одну із цілей, визнаних законними Конвенцією, а саме підтримання авторитету й неупередженості судової влади. Щодо того, чи було втручання необхідним у демократичному суспільстві, ЄСПЛ зазначив, що на той час заявниця з огляду на займану посаду судді, в принципі, мала обов’язок щодо розсудливості (зокрема, висловлювань) і що судові органи повинні проявляти максимальну обачність стосовно справ, які вони розглядають, щоб зберегти свій імідж неупереджених суддів, навіть якщо їх провокують. Хоча ЄСПЛ вважав, що ця справа стосувалася питання суспільного інтересу, щодо якого зацікавленість ЗМІ в поширенні інформації значно зменшилася з плином часу, і що заявниця висловилась доволі коротко, він все ж визнав відповідними причини, наведені національними судами для застосування санкції за таку поведінку.
Стосовно накладеного покарання ЄСПЛ зауважив, що звільнення заявниці було єдиним покаранням, яке відповідно до чинного на час подій законодавства могло бути застосоване до неї. Це було дуже суворе покарання, яке обірвало її кар’єру після 18 років успішної роботи.
ЄСПЛ визнав вагомим у цій справі той факт, що коли Верховний суд розглядав скаргу заявниці, до законодавства, яке стало основою для накладення на неї санкцій, було внесено зміни таким чином, що порушення заборони на розголошення інформації суддями більше не каралися на цій правовій підставі.
Отже, ЄСПЛ дійшов висновку, що не можна вважати, що національні органи влади застосували відповідні стандарти, які випливають із прецедентної практики ЄСПЛ щодо ст. 10 Конвенції, і що в будь-якому разі санкція, застосована до заявниці, не була необхідною в демократичному суспільстві.
З детальнішим описом цього рішення ви зможете ознайомитись у наступному огляді практики ЄСПЛ, а попередній огляд доступний за посиланням.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
