Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду скасував рішення судів попередніх інстанцій у справі про стягнення пені за прострочення виконання договору доручення, наголосивши на презумпції відплатності таких договорів і необхідності правильного визначення бази для нарахування пені.
У разі відсутності в договорі доручення прямої вказівки на його безоплатність або законодавчого закріплення безоплатності для певного виду договору доручення такий договір вважається відплатним. Якщо сторони не визначили розміру плати повіреного, він визначається з урахуванням того інструментарію (спосіб визначення плати), що міститься в ч. 4 ст. 632 та ч. 2 ст.1002 ЦК України.
Обставини справи та позовні вимоги
У справі, що переглядалася, позивач звернувся до суду з вимогами до відповідача про стягнення майнової та моральної шкоди, а також пені за прострочення виконання укладеного між сторонами договору на придбання і транспортування автомобіля. Позивач зазначив, що за умовами договору транспортний засіб мав бути доставлений у погоджений строк, однак цього не відбулося. Прострочення тривало кілька місяців, а автомобіль був отриманий лише після втручання поліції та в пошкодженому стані. Позивач вимагав стягнення пені за кожен календарний день прострочення договірних зобов’язань.
Суд першої інстанції відмовив у позові, обґрунтовуючи свою позицію тим, що затримка доставки автомобіля була зумовлена об’єктивними обставинами, зокрема введенням воєнного стану в Україні, і не залежала від волі відповідача.
Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про стягнення пені та частково задовольнив позов у цій частині, посилаючись на те, що транспортний засіб був переданий позивачу із затримкою на 143 дні. Розмір пені суд розрахував із загальної вартості замовлення, що складалася з вартості автомобіля та плати за його транспортування. На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України апеляційний суд зменшив суму неустойки.
Позиція Верховного Суду
Скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій у частині позовної вимоги про стягнення пені та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Касаційний цивільний суд Верховного Суду наголосив, що в цивільному законодавстві передбачена презумпція відплатності договору. Договір доручення є безоплатним лише за прямої вказівки сторін або якщо це передбачено законом. Якщо розмір плати повіреного не визначений, він розраховується відповідно до ч. 4 ст. 632 та ч. 2 ст. 1002 ЦК України.
Верховний Суд зазначив, що суди не врахували, що пеню слід нараховувати від суми, яка становить плату повіреному за договором доручення, а не від загальної вартості замовлення, що включає вартість автомобіля та його транспортування. Сума за транспортний засіб і його транспортування не є платою повіреному, тому не може вважатися базою для нарахування пені відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів».
Оскільки в договорі доручення розмір плати повіреного не був встановлений, Верховний Суд вказав, що він має визначатися з урахуванням норм ч. 4 ст. 632 та ч. 2 ст. 1002 ЦК України. Навіть відсутність у договорі прямої вказівки на розмір плати не робить договір недійсним чи безоплатним.
Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення пені та направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції для правильного застосування норм цивільного законодавства.
Постанова ВС від 30 липня 2025 року у справі № 344/3988/22 (провадження № 61-6400св25).
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
