Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду висловив правову позицію щодо правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу при незаконному звільненні.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу є заробітною платою, що виплачується працівнику, незаконно позбавленому можливості працювати, за весь період від дня звільнення до поновлення на роботі без обмеження шестимісячним строком.
За своєю правовою природою такий середній заробіток відрізняється від виплат за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки компенсує неотриману заробітну плату за період вимушеного невиконання трудової функції не з вини працівника
ВС розглянув касаційну скаргу представника працівника АТ «Укрзалізниця», який оскаржував рішення апеляційного суду в частині визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Перевірялося питання правильності застосування матеріального права щодо обчислення цієї виплати, оскільки в частині незаконності звільнення та поновлення на посаді судові рішення не були оскаржені та набрали законної сили.
Обставини справи
Працівник, який обіймав посаду у виробничому підрозділі воєнізованої охорони, був звільнений у зв’язку зі скороченням штату. Роботодавець послався на наказ про структурні зміни та повідомив працівника про майбутнє звільнення. Працівник стверджував, що мав переважне право на залишення на роботі, зокрема через вислугу служби у силових структурах, а також що йому не запропонували наявні вакансії, як цього вимагає закон. Крім того, підпис у переліку вакансій, з яким його нібито ознайомили, експертизою визнано таким, що виконаний іншою особою.
У зв’язку з цим позивач вимагав скасувати наказ про звільнення, поновити його на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Суд першої інстанції повністю задовольнив позов: визнав звільнення незаконним, поновив працівника на роботі та стягнув середній заробіток за весь період вимушеного прогулу — від дати звільнення до дати ухвалення рішення. Загальна сума становила понад 145 тис. грн. Суд також зазначив, що роботодавець порушив обов’язок щодо пропонування всіх наявних вакансій і що працівник не мав можливості перейти на іншу посаду.
Апеляційний суд погодився з висновком про незаконність звільнення та поновлення, однак змінив рішення у частині розміру середнього заробітку. Він застосував правила, передбачені статтею 117 КЗпП України, і зменшив суму до майже 60 тис. грн, обмеживши період розрахунку шістьма місяцями. Також було ухвалено додаткову постанову щодо перерахунку судових витрат.
Позиція Верховного Суду та висновки
Касаційний суд наголосив, що правовідносини, які виникають у зв’язку зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу, регулюються статтею 235 КЗпП України. На відміну від цього, стаття 117 КЗпП стосується відповідальності за затримку розрахунку при звільненні і не може застосовуватися, коли працівника поновлено на роботі, а виплата стосується компенсації втраченої заробітної плати.
Верховний Суд підкреслив, що середній заробіток за час вимушеного прогулу є фактичною компенсацією за неможливість виконувати трудові обов’язки через незаконні дії роботодавця, тобто має природу заробітної плати. Якщо справа про поновлення розглядається понад один рік не з вини працівника, виплата повинна здійснюватися за весь період вимушеного прогулу, без обмеження одним роком. У цьому спорі тривалість розгляду не була спричинена діями працівника, а тому немає підстав зменшувати суму відшкодування.
Суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, фактично підмінивши статтю 235 КЗпП статтею 117 КЗпП. Натомість суд першої інстанції правильно визначив період вимушеного прогулу, середньоденний заробіток та розмір компенсації, хоча й допустив неточність у мотивації.
З огляду на це Верховний Суд скасував рішення апеляційного суду в оскарженій частині та залишив у силі рішення суду першої інстанції щодо повного стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Додаткова постанова апеляційного суду також втратила силу, оскільки є невід’ємною частиною основного рішення, яке скасовано.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Ознайомитись детально з позиціями ВС у справі № 185/14111/23 можна за посиланням.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
