В Україні у 2023 році зафіксовано майже 11 тисяч корупційних та пов’язаних із корупцією кримінальних правопорушень, з яких понад 7,2 тисячі — тяжкі або особливо тяжкі злочини. До суду скеровано близько 40% справ (4290), а понад 1,5 тисячі осіб було засуджено — що на 40% більше, ніж у 2021–2022 роках. Про це йдеться у Звіті за результатами аналізу судової практики щодо корупційних і пов’язаних із корупцією кримінальних правопорушень у 2023 році, який публікує НАЗК.
Згідно зі звітом, найбільше засуджених — 1251 особа — отримали вироки за пропозицію, обіцянку або надання неправомірної вигоди службовій особі, що є найпоширенішим проявом корупції в Україні.
За словами очільника НАЗК Віктора Павлущика, однією з основних засад ефективної антикорупційної політики є забезпечення невідворотності відповідальності за корупційні правопорушення, що створює додатковий стримувальний ефект для всіх суб’єктів правовідносин.
«Аналіз показав низку викликів. Наприклад, в окремих кримінальних провадженнях про зловживання владою від моменту вчинення правопорушення до винесення вироку минало 8–10 років, а у середньому цей строк становить 7 років. Строк, який минув з дня вчинення і до дня закриття кримінального провадження через закінчення терміну давності, іноді сягає 15–17 років, а в середньому становить 12 років. Саме тому від злагодженої роботи прокуратури та досудового розслідування, послідовності судової практики, своєчасного виявлення проблем кримінальної юстиції залежить ефективна імплементація принципу невідворотності відповідальності. Ця робота об’єднує навколо себе значну кількість стейкхолдерів та потребує даних, збір та формування яких є передумовою для ефективної державної антикорупційної політики загалом. Такі звіти на основі судової практики є надзвичайно важливими для формування зважених рішень, коригування законодавчих підходів та підвищення загальної ефективності системи протидії корупції», - зазначив Павлущик.
Це вже другий подібний звіт — минулого року було презентовано результати аналізу судової практики за 2022 рік.
«Ми спостерігаємо загальне зростання кількості вироків, ухвалених на підставі угод про визнання винуватості. Виняток – вироки за статтями щодо одержання неправомірної вигоди, привласнення і розтрату майна та декларування недостовірної інформації. Позитивним моментом є те, що ці вироки, як правило, виносяться у десятки разів швидше, ніж ті, що ухвалюються у загальному порядку. Лише окремі справи можуть розглядатися роками, і ця проблема вимагає додаткового аналізу з боку судових інституцій. Тривалість розгляду чомусь частіше зумовлена тяжкістю правопорушення, а не складністю провадження. Водночас є і негативний аспект: відсутність обов’язку досліджувати обставини справи при затвердженні угоди призводить до недослідження фактів, які можуть вплинути на кваліфікацію діяння», – зазначив Микола Хавронюк, директор з наукового розвитку Центру політико-правових реформ.
Також він підсумував, що очевидною є необхідність внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів. Йдеться, зокрема, про узгодження статей, що передбачають відповідальність за привласнення, розтрату майна і зловживання владою або службовим становищем, із Конвенцією ООН проти корупції, а також про перегляд строків давності у статтях 49 і 80 КК щодо корупційних правопорушень. Практика застосування ст. 366-3 КК (неподання декларації) засвідчила, що порушниками переважно стають особи, які не обіймали відповідальних посад. Тому доречно залишити обов’язок подання декларації при звільненні лише для тих, хто займав відповідальні посади та посади з високим корупційним ризиком. Варто уточнити і ч. 7 ст. 474 КПК, передбачивши, що суд має відмовити у затвердженні угоди в разі будь-якої неправильної правової кваліфікації правопорушення.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
