У Конституційному Суді України відбулася онлайн-лекція на тему: «Право на повагу до особистого життя в контексті здійснення відеоспостереження на робочому місці». Про це повідомив КСУ.
Участь у заході взяли суддя Конституційного Суду України Галина Юровська, судді судів системи судоустрою, представники Національної школи суддів України, аспіранти, викладачі, студенти закладів вищої освіти, вихованці Малої академії наук.
Головним доповідачем виступив професор кафедри міжнародного, цивільного та комерційного права Державного торговельно-економічного університету, член робочої групи з розроблення проєкту Трудового кодексу Михайло Шумило, який розповів про зміни до трудового законодавства, зокрема в питанні щодо унормування відеоспостереження за працівником на робочому місці, окреслив межі застосування роботодавцем відеоспостереження та навів практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у цьому питанні.
Як зазначив промовець, Конституційний Суд України у 2012 році ухвалив Рішення № 2-рп/2012, у якому відповів на такі питання:
- що слід розуміти під інформацією про особисте і сімейне життя, зокрема, чи належить така інформація до конфіденційної інформації про особу;
- чи є збирання, зберігання, використання та поширення інформації про особу втручанням в її особисте і сімейне життя.
За рішенням Суду, „інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов’язані з особою та членами її сім’ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною“. Суд також зазначив, що „збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя…“.
Він також навів низку міжнародних актів, які визначають і гарантують право на повагу до приватного і сімейного життя.
Михайло Шумило звернув увагу на Висновок Венеційської комісії щодо „відеоспостереження приватними операторами у державній та приватній сферах, а також органами державної влади у приватній сфері та захисту прав людини“, схвалений у червні 2007 року.
Він навів кілька засадничих тез цього Висновку, зокрема, як-от:
- відеоспостереження загалом дозволено для запобігання або виявлення шахрайства чи крадіжки з боку працівників у разі обґрунтованої підозри;
- відеозапис не дозволено в таких місцях, як туалети, душові, вбиральні, роздягальні або місця для куріння та кімнати відпочинку для працівників, де особа може розраховувати на повну конфіденційність;
- відеоспостереження повинно відповідати вимогам, викладеним у статті 8 Європейської Конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на повагу до приватного і сімейного життя, до житла та кореспонденції;
- осіб слід повідомляти про відеоспостереження, якщо система спостереження не є очевидною.
Доповідач акцентував на межах особистого і сімейного життя з позиції ЄСПЛ, підкресливши, що ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що „приватне життя може включати діяльність професійного або ділового характеру і може стосуватися заходів, що здійснюються поза домом або приватним приміщенням особи“. Розкриваючи цю тему, зупинився на кількох рішеннях ЄСПЛ стосовно трудових відносин та відеоспостереження на робочому місці у таких справах: Köpke v. Germany від 05.10.2010 № 420/07, Antović and Mirković v. Montenegro 28.11.2017 №. 70838/13, López Ribalda and Others v. Spain № 1874/13 and 8567/13 17.10.2019.
Михайло Шумило наголосив, що наразі триває рекодифікація трудового законодавства, у якому розглядається питання щодо унормування відеоспостереження за працівником на робочому місці. У цьому контексті навів основні напрацювання цього Кодексу. За словами доповідача, окрема норма „Відеоспостереження за працівником на робочому місці“ складається з чотирьох частин та визначає таке:
- роботодавець може здійснювати відеоспостереження на робочому місці працівника, що перебуває у приміщенні чи на території роботодавця;
- відеоспостереження є крайньою формою контролю роботодавця за працівником і може застосовуватися тільки за умови неможливості або неефективності застосування альтернативних способів контролю за працівником;
- здійснення відеоспостереження не може порушувати право працівника на повагу до його особистого і сімейного життя. Під час встановлення відеоспостереження роботодавець повинен урахувати: об’єктивну та обґрунтовану потребу у здійсненні відеоспостереження; поінформованість працівника про здійснення відеоспостереження та місце встановлення відеокамер;
- на вимогу працівника роботодавець повинен надати необхідний фрагмент відеозапису, який зберігає роботодавець не менше трьох місяців, та може бути доказом порушення трудових прав такого працівника та/або невиконання ним трудових обов’язків. Відеозапис не може бути переданий третім особам без письмової згоди працівника, крім випадків, визначених законом.
Редакція цих норм ґрунтується на практиці ЄСПЛ і враховує стандарти Ради Європи.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
