Владислав Власюк
Генеральний директор Директорату з прав людини,
доступу до правосуддя та правової обізнаності Міністерства юстиції України
Хорохонько Ольга,
експерт з прав людини Директорату з прав людини,
доступу до правосуддя та правової обізнаності
В світі, де так багато усього, що нас відрізняє і віддаляє один від одного, задля миру та спільного блага треба шукати те, що нас об’єднує. Таким об’єднуючим фактором є права людини як для окремих індивідів, так і для цілих держав.
Розподіл ролей та функцій
Для комфортного життя людям потрібна чітка і зрозуміла структура, в якій вони зможуть ефективно співіснувати та взаємодіяти. Суспільство також потребує арбітра, який міг би неупереджено, без прихованих мотивів та об'єктивно вирішувати конфлікти та суперечки, а за їх вирішенням винести справедливий вирок задля врегулювання ситуації. Внаслідок цивілізаційного розвитку та на основі тяжіння до демократії таким арбітром стала держава. Для цього довелось наділити її унікальними за своєю природою повноваженнями та функціями (здійснення правосуддя, законодавче врегулювання окремих питань тощо). Повноваженням, як і зазвичай, кореспондують обов'язки. Наприклад, забезпечення громадського порядку є одним з таких обов'язків і передбачає монополію держави на застосування сили. Разом з цим, головною умовою такого застосування є діяльність представників органів державної влади лише в рамках та на підставі закону. Інше обґрунтування не допускається. Саме закон дозволяє функціонування системи державної влади у форматі «стримувань та противаг», що означає збереження балансу влади та недопущення ситуації, за якої функції держави переберуть на себе окремі групи населення. Так не має бути.
(Джерело)
Права людини за основу
Державна політика завжди має формуватися з урахуванням головного — прав і свобод людини, і якщо одна із сфер суспільного життя буде вирвана з цього контексту, то відбудеться дисбаланс — політика заради політики. А це, як ми знаємо з історії, добром не закінчується (геноциди, злочини проти людяності).
Держава виступає основним гарантом прав і свобод людини, які є своєрідними стандартами та орієнтирами. В особі органів державної влади вона здатна приймати рішення, які впливають на долю усіх громадян, а тому вкрай необхідно, щоб ці рішення були засновані на принципі поваги до прав людини та були спрямовані на їх наближення до кожного.
.jpg)
(Джерело)
Рівні та невід'ємні права людини є основою демократичного і громадянського суспільства, а їх захист має бути кінцевою метою будь-якої державної політики. Невід'ємність не означає непорушність. Порушення основоположних прав відбувається дуже часто, для наочного прикладу можна розглянути статистику ЄСПЛ.
І хоча вони є вродженими, тобто належать кожному від народження, без держави їх реалізація та захист не здається можливим. Будучи основною демократичною цінністю, права людини можуть бути захищені лише в умовах ефективної кооперації та двостороннього зв'язку держави та громадянського суспільства.
Сприяння та захист прав людини державою відбувається у зовнішньому (міжнародному) та внутрішньому вимірах. На міжнародному рівні обов'язок захищати права людини кожна держава закріпила перед світовою спільнотою, ратифікувавши низку міжнародних договорів. Держави беруть активну участь у розробці стандартів, створенні інституцій та механізмів моніторингу. Вони першими звертають увагу на порушення міжнародних норм у сфері прав людини і, крім того, мають можливість стимулювати позитивні зрушення щодо їх дотримання.
Термін «права людини» згадується 7 разів у Статуті ООН, а Загальна декларація прав людини була перекладена на 500 мов (сайт ООН), це вказує на їх безумовний пріоритет як в діяльності кожної держави, так і на міжнародному рівні. Білль про права людини, який включає Загальну декларацію та два Пакти про права людини, дозволяє встановити спільні міжнародні стандарти та захищає їх нівелювання на основі культурних відмінностей.
Однак вирішальну контролюючу функцію здійснює саме національна система захисту прав людини, про що не раз було наголошено і в рішеннях ЄСПЛ, де зазначалося про його субсидіарну (допоміжну) роль. Дотримання прав людини в кожній окремій державі є значним внеском для досягнення глобальних цілей — миру, демократії, розвитку та безпеки. Саме тому необхідне створення національних інституцій (Директорат з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності), які виконуватимуть загальні та конкретні функції із захисту та сприяння правам людини. Вони, на відміну від неурядових організацій, мають необхідні повноваження, делеговані урядом. А їх місія є важливою, оскільки усі галузі державного регулювання та суспільного життя тою чи іншою мірою пов'язані з правами людини, починаючи від правосуддя і закінчуючи міжнародною торгівлею.
Специфіка державної політики в сфері прав людини
Формування державної політики загалом та у сфері прав людини зокрема відбувається у відповідності до сучасних викликів та потреб суспільства. Зміни в суспільстві можуть породжувати нові дилеми. Так, захист приватності — це право людини, однак прогрес в області інформаційних технологій, наприклад, може змінити об'єм та рамки цього права. В цьому випадку держава повинна продовжувати забезпечувати захист прав людини або у разі потреби вдосконалити власну політику у даній сфері.
На національному рівні принципово, щоб держава дотримувалась міжнародних стандартів. Вони зазвичай встановлюють мінімальний рівень захисту, а тому розвиток держави завжди має супроводжуватися зростанням національних стандартів.
Захист прав людини — це відповідальність не тільки уряду, але й окремих осіб та підприємств. Вони відіграють важливу роль, наприклад, у захисті персональних даних та запобіганні дискримінації. Саме тому усвідомлення кожним прав людини як «основи основ», підвищення рівня правосвідомості та правової обізнаності є необхідністю.
Оцінюючи ефективність державної політики у сфері захисту прав людини, потрібно усвідомлювати, що перед державою стоїть непросте завдання — захистити права людини, дотримавшись при цьому принципу пропорційності (балансу між публічним та приватним інтересом). Наприклад, п.1 ст. 11 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплює свободу зібрань та об'єднання, однак п.2 цієї ж статті передбачає обмеження даного права з урахуванням складових принципу пропорційності (законність; необхідність в демократичному суспільстві та легітимна мета). Це означає, що задля захисту загальних цінностей (таких, як здоров'я, мораль) чи прав і свобод інших осіб громадяни делегували державі повноваження щодо обмеження їх прав. І це цілком закономірно, оскільки дуже часто створення умов для реалізації та захисту може сприйматися окремими групами осіб, навпаки, як порушення їх прав. Зокрема, це характерно у випадках збройних конфліктів.
Крім того, місією держави є захист та підтримка правозахисників, убезпечення їх від незаконних посягань та створення безпечного та сприятливого середовища, де кожен безперешкодно зможе користуватись своїми правами та свободами.
Забезпечення рівних прав та можливостей кожного, незалежно від раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового, станового або іншого становища, і є справжньою повагою до прав людини не на словах, а на ділі.
Блог отражает исключительно точку зрения автора. Текст блога не претендует на объективность и всесторонность освещения темы, о которой идет речь.
Мнение редакции «Судебно-юридической газеты» может не совпадать с точкой зрения автора. Редакция не несет ответственность за достоверность и толкование приведенной информации и выполняет исключительно роль носителя.
