Олена Кібенко,
суддя Великої Палати Верховного Суду
У цій публікації хочу звернути увагу на дві справи, розглянуті Великою Палатою Верховного Суду, що місять досить цікаві правові висновки з питань приватизації та управління об’єктами державної власності.
1. Держава, якій належать акції акціонерного товариства, є таким самим акціонером, як і інші учасники товариства, і не може користуватися привілеями чи додатковим захистом при захисті своїх прав та законних інтересів.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі №926/4643/16.
Фабула справи: у грудні 2016 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області (далі — Фонд) звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до ПАТ «Чернівецький радіотехнічний завод» (далі — ПАТ) та фізичної особи-підприємця про визнання недійсним договору майнового найму приміщення. Цей договір при укладанні не був погоджений з Фондом, який здійснює повноваження з управління корпоративними правами держави (пакет акцій у розмірі 21,524% статутного капіталу ПАТ).
Позивач вважав, що з моменту прийняття Фондом наказу від 11 травня 1995 року №108-ПРА «Про затвердження плану розміщення акцій ВАТ «Чернівецький радіотехнічний завод» та до моменту продажу (реалізації) акцій, що належать державі у статутному капіталі ПАТ на відповідача поширюються обмеження щодо розпорядження майном, визначені частиною четвертою статті 12 Закону України від 04 березня 1992 року № 2163-ХІІ «Про приватизацію державного майна» і передача нерухомого майна в оренду без погодження з Фондом є незаконною.
Суди першої та другої інстанції позов задовольнили - визнали договір оренди недійсним.
Велика Палата Верховного Суду не погодилась з цією оцінкою з огляду на таке.
Згідно з частиною п'ятою статті 12 Закону про приватизацію строк проведення приватизації об'єкта не повинен перевищувати двох років з моменту прийняття рішення про його приватизацію. Цим нормативним приписом передбачено максимальний строк проведення приватизації, тому вказаний строк може бути меншим, але достатнім для проведення процедури приватизації, однак в жодному разі не більшим ніж два роки.
Тобто Законом імперативно визначено, що строк проведення приватизації (тобто вся її процедура) не повинен перевищувати два роки з моменту прийняття рішення про його приватизацію.
Суди встановили, що приватизація ПАТ почалась 11 травня 1995 року (був виданий наказ №108-ПРА «Про затвердження плану розміщення акцій ВАТ «Чернівецький радіотехнічний завод»). Тобто вже сплинув нормативно визначений дворічний строк з моменту прийняття рішення про приватизацію цього товариства. Відтак, на товариство не можуть поширюватися обмеження, встановлені приватизаційним законодавством щодо розпорядження власним майном в ході процедури приватизації.
ПАТ є власником нерухомого майна, яке було передано ним в оренду. За змістом статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що наявність в статутному капіталі господарського товариства державної частки (пакета акцій, що належить державі) не змінює правового режиму його майна, яке є приватною власністю господарського товариства.
Особливості управління та обмеження щодо розпорядження об'єктами державної власності встановлені Законом України від 21 вересня 2006 року №185-V «Про управління об'єктами державної власності». За змістом статті 11 цього Закону відповідні обмеження щодо розпорядження майном встановлюються виключно для господарських організацій з корпоративними правами держави в їх статутному капіталі у розмірі понад 25 відсотків.
Одним із загальних принципів господарювання в Україні є принцип свободи підприємницької діяльності у межах, визначених законом (частина перша статті 6 Господарського кодексу України), відповідно до якого суб'єкти господарювання є вільними у використанні свого майна під час здійснення господарської діяльності та виборі своїх контрагентів.
Оскільки ПАТ «Чернівецький радіотехнічний завод» функціонує в організаційно-правовій формі акціонерного товариства, статутний капітал якого поділено на прості акції, то порядок його створення, діяльності, припинення, правовий статус товариства, права та обов'язки його акціонерів встановлені Законом України від 17 вересня 2008 року № 514-VI «Про акціонерні товариства». Частиною першою статті 25 Закону України «Про акціонерні товариства» визначено, що кожною простою акцією акціонерного товариства її власнику - акціонеру надається однакова сукупність прав, включаючи права на: 1) участь в управлінні акціонерним товариством; 2) отримання дивідендів; 3) отримання у разі ліквідації товариства частини його майна або вартості частини майна товариства; 4) отримання інформації про господарську діяльність акціонерного товариства.
З огляду на наведені приписи законодавства України та зважаючи на те, що державі у статутному капіталі ПАТ належить 21,524% акцій, а інші 78,476% акцій товариства, що становить більшість у його статутному капіталі, є власністю інших акціонерів, існуючі законодавчі обмеження щодо розпорядження майном ПАТ, у тому числі й щодо передачі його в оренду, порушують права акціонерів цього господарського товариства, гарантовані законодавством України. Застосування таких обмежень є непропорційним та таким, що порушує загальні принципи господарювання в Україні.
2. За відсутності статусу юридичної особи трудовий колектив не наділений процесуальною правоздатністю. Відповідно, профспілка не може виступати представником трудового колективу у позовах про визнання права власності на частку у майні державного підприємства.
Постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №910/9010/17.
Фабула справи: В червні 2017 року Первинна профспілкова організація Державного науково-виробничого підприємства «Електронмаш» звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та Фонду державного майна України про зобов'язання відповідачів вчинити дії щодо визначення частки трудового колективу в майні Державного підприємства «Електронмаш» та визнання недійсним наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 28 вересня 2016 року №1621 в частині збільшення статутного капіталу. Позовні вимоги мотивовано тим, що 28 вересня 2016 року Мінекономрозвитку видало наказ №1621, яким вирішило збільшити статутний капітал Державного науково-виробничого підприємства «Електронмаш» на 65 065 000,00 грн. За твердженням позивача наказ № 1621 не містить відомостей щодо джерел формування (збільшення) статутного капіталу ДП «Електронмаш». На думку позивача, таке збільшення здійснено за рахунок 64 675 000,00 грн, які є власністю трудового колективу ДП «Електронмаш», що є порушенням прав трудового колективу, в інтересах якого діє позивач.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17 жовтня 2017 року на підставі пункту 1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на час прийняття ухвали, провадження у справі припинено у зв'язку з тим, що спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, а належить розглядати в порядку цивільного судочинства.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26 грудня 2017 року скасовано ухвалу місцевого господарського суду від 17 жовтня 2017 року, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду, оскільки позовні вимоги стосуються визнання факту існування частки власності трудового колективу в майні підприємства, а не виділення в натурі кожному персонально члену трудового колективу, а також порушення органом управління підприємства прав трудового колективу на визначення частки в майні підприємства. Господарський суд апеляційної інстанції вказав, що позов заявлено в інтересах трудового колективу, а не в інтересах кожної окремої фізичної особи.
ФДМУ звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Велика Палата, розглядаючи скаргу, дійшла наступних висновків.
Трудовий колектив не є юридичною особою і не може брати участь у майнових відносинах. У певний період часу законодавство, зокрема стаття 25 Закону СРСР «Про власність СРСР», стаття 20 Закону України «Про власність», дійсно визнавало суб'єктами права колективної власності трудові колективи державних підприємств. Але при цьому члени трудового колективу спільно могли набути право власності на майно державного підприємства виключно шляхом створення юридичних осіб — підприємств чи товариств, які брали участь у процесах оренди чи приватизації майна державних підприємств (товариство покупців, товариство орендарів, колективне підприємство, орендне підприємство, господарське товариство тощо).
За відсутності статусу юридичної особи трудовий колектив не наділений процесуальною правоздатністю. Відповідно, профспілка не може виступати представником трудового колективу у позовах про визнання права власності, адже не можна представляти в суді довірителя, який не наділений процесуальною правоздатністю.
Профспілка не може розглядатись і як представник фізичних осіб - членів трудового колективу ДП «Електронмаш». Стаття 25 Закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» передбачає, що профспілки представляють права та інтереси працівників у відносинах з роботодавцем в управлінні підприємствами, установами, організаціями, а також у ході приватизації об'єктів державної та комунальної власності, беруть участь у роботі комісій з приватизації представляють інтереси працівників підприємства-боржника в комітеті кредиторів у ході процедури банкрутства. Втім, професійна спілка може представляти члена трудового колективу — фізичну особу в цивільному процесі лише за наявності документів, що підтверджують повноваження представника (довіреності). Документи, що підтверджують представництво Профспілкою фізичних осіб - членів трудового колективу ДП «Електронмаш», надані суду не були.
Крім того, прибуток ДП «Електронмаш», який передавався у власність членів трудового колективу, був персоніфікованим, кожний член трудового колективу мав свій індивідуальний рахунок в системі обліку, на якому обліковувалась його частка у майні підприємства. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що право на частку у майні державного підприємства відповідно до вимог законодавства можуть мати лише ті члени трудового колективу, які працювали на підприємстві у відповідний період і які зазначені у витягу з особових рахунків працівників ДНВП «Електронмаш», які працювали в умовах повного госпрозрахунку і самофінансування та отримали частку доходу за період з 01.01.1989 по 01.04.1994, наданому позивачем. Не втрачають вони право на таку частку і після звільнення. Отже саме ці фізичні особи — працівники або колишні працівники мають право звертатися до суду з вимогою про визначення частки у майні державного підприємства, а не всі члени трудового колективу, які працюють на підприємстві на даний момент.
Відповідно, якщо Профспілка не є представником трудового колективу чи окремого члену трудового колективу, вона має вважатись такою, що діє від власного імені як позивач. Відповідачем у цій справі є юридична особа — ДП «Електронмаш». Отже за суб'єктним складом цей спір не має розглядатись в судах загальної юрисдикції, а підлягає вирішенню в господарських судах.
