Олександр Кухарєв,
доктор юридичних наук, професор, професор кафедри цивільного права та процесу Харківського національного університету внутрішніх справ, викладач Національної школи суддів України, член Науково-консультативної ради при Верховному Суді
Право на житло належить до найбільш поширених об’єктів спадкового правонаступництва. Причому елементом складу спадщини є, переважно, право власності на житло як абсолютне речове право. Однак це не виключає існування інших правових режимів цього майна, що впливає на визначення об’єкта спадкування, тобто з’ясування тих прав та обов’язків, які переходять до спадкоємців стосовно нерухомості.
На практиці поширеними є випадки смерті наймача неприватизованої квартири (будинку). Зважаючи, що власником такого житла є держава, спадкові правовідносини за загальним правилом не виникають та право власності на майно не переходить до спадкоємців наймача. Утім мають місце ситуації, коли наймач все ж таки встиг за життя звернутися з пакетом необхідних документів до органу приватизації, проте не завершив процес приватизації внаслідок своєї смерті. У такому разі елементом складу спадщини є право на завершення приватизації. Оскільки спадкодавець за життя встиг виразити свою волю на приватизацію квартири (подав належні документи), але помер до моменту отримання права власності на таку нерухомість, то право на приватизацію перейшло у стадію реалізації, тому може стати об’єктом спадкування.
Спадкування права на завершення приватизації має місце, коли процес набуття права власності розпочався, проте не завершився через смерть спадкодавця (наймача житла), тобто в силу об’єктивних обставин. Приватизація державного житлового фонду – це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Згідно зі ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.
Слід зважати, що не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов’язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.
Моментом виникнення права власності у громадянина на житло є прийняття рішення органом приватизації про передачу цього житла у власність. До цього часу право власності на житло у наймача не виникає, а тому у разі його смерті це право не може бути й об’єктом спадкування. Оскільки житло перебуває у державній власності, смерть наймача не змінює правовий режим відповідного майна, яке продовжує перебувати у власності держави. Фактично квартира переходить від одного покоління наймачів до наступних поколінь незалежно від того, чи зберігаються в подальшому встановлені у ст. 34 ЖК України підстави для віднесення осіб, які мешкають у квартирі, до категорії громадян, що потребують поліпшення житлових умов.
Згідно з п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» 22.12.1995 р. № 20, якщо квартира (будинок) не була передана у власність наймачеві, його спадкоємці вправі вимагати визнання за ними права власності на неї (нього) лише в тому разі, якщо наймач звертався з належно оформленою заявою про це до відповідного органу приватизації або власника державного чи громадського (щодо громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи) житлового фонду, однак вона не була розглянута в установлений строк або в її задоволенні було незаконно відмовлено за наявності підстав і відсутності заборон для передання квартири у власність наймачеві (URL: посилання).
У подальшому Верховний Суд України у своїй постанові від 11.12.2013 р. (судова справа № 6-121цс13. URL: посилання) наголосив, що право на приватизацію квартири, що належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутись до органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду вказаним органом у строк, передбачений чинним законодавством. У тому разі, коли громадянин, який висловив волю на приватизацію займаної ним квартири, помер до прийняття компетентним органом рішення про приватизацію, але після спливу встановленого ч. 3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до його спадкоємців у порядку спадкування переходить право вимагати визнання за ними права власності на таку квартиру.
Викладена позиція отримала послідовний розвиток у практиці Верховного Суду (див., напр.: постанова Верховного Суду від 27 березня 2019 р., судова справа № 669/629/16-ц, провадження № 61-19598св18. URL: посилання; постанова Верховного Суду від 27 листопада 2018 р., судова справа № 333/8678/15-ц, провадження № 61-13331св18. URL: посилання; постанова Верховного Суду від 11 квітня 2018 р., судова справа № 752/10477/15-ц, провадження № 61-10950св18. URL: посилання).
Таким чином, сформувалася усталена судова практика, відповідно до якої для включення права на завершення приватизації до складу спадщини недостатньо, щоб наймач житла звернувся з належно оформленою заявою до органу приватизації до моменту своєї смерті. Необхідною умовою є настання смерті наймача після спливу місячного строку, передбаченого в ч. 3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до прийняття органом приватизації рішення про передання квартири у власність громадянина.
На мою думку, для спадкування права на завершення приватизації достатньо, щоб спадкодавець за життя фактично розпочав цей процес. Невипадково мова йде про його завершення. Якщо ж спадкодавець не подав необхідні документи з метою отримання житла у власність і помер, спадкування прав на цей об’єкт не виникає. Інші способи висловлення особою волі на набуття права власності в порядку приватизації, зокрема, видача довіреності на вчинення відповідних дій, отримання частини документів для проведення приватизації житла, розмови з родичами про необхідність приватизації без подання всіх необхідних документів до органу приватизації правового значення не мають, а тому підстав для включення до складу спадщини права на завершення приватизації у цьому разі не вбачається.
Звернення наймача квартири з належно оформленими документами до органу приватизації вже свідчить про реалізацію наданого йому права на приватизацію. А тому спірним є виокремлення такої умови, як смерть наймача після спливу місячного строку з моменту подання документів органу приватизації. Вважаю, що в окресленій ситуації наймачу достатньо звернутися із заявою та належно оформленими документами до відповідного органу за життя. І строк, протягом якого настала смерть наймача житла, не впливає на процес здійснення досліджуваного права. Головне, щоб ця подія (смерть) настала після звернення до органу приватизації та до прийняття останнім рішення про передачу житла у власність. Це пояснюється універсальним характером спадкового правонаступництва, сутність якого виявляється, серед іншого, в тому, що до спадкоємців переходять всі належні спадкодавцеві права та обов’язки, які за своєю природою мають властивість наступництва. Такий підхід узгоджується зі змістом ст. 1218 ЦК України, відповідно до якої склад спадщини охоплює всі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті.
Причому в правовій доктрині висловлюється позиція, що до складу спадщини включається охоронюваний законом інтерес. Крім того наголошується, що у подібній ситуації право у спадкодавця ще не виникло, але за певних умов визнається його наявність та воно входить до складу спадщини.
Для з’ясування об’єкта спадкування в досліджуваних правовідносинах визначальне значення має та обставина, що особа, наділена правом на приватизацію державного житлового фонду, звернулася до органу приватизації за життя, тим самим розпочала здійснення свого права. Через це важко погодитися з тим, що до спадкоємців переходить охоронюваний законом інтерес, адже спадкодавець фактично приступив до реалізації свого суб’єктивного права на приватизацію, проте не завершив її через свою смерть. Тому йдеться про перехід саме права, а не інтересу.
Тож елементом складу спадщини є право на завершення приватизації, розпочатої за життя спадкодавцем. А тому належним способом захисту прав спадкоємців є звернення до суду з позовом про визнання права на завершення приватизації в порядку спадкування, проте не визнання права власності, як зазначено у наведеній вище постанові Верховного Суду України від 11.12.2013 р., а також висловлюється в юридичній літературі. Право власності на житло у спадкодавця за життя не виникло, а тому вимога про визнання права власності за спадкоємцем є неналежним способом захисту в цьому разі. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 26.07.2024 р. (судова справа № 201/11316/21, провадження № 61-4123св24. URL: посилання).
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
