Іван Шемелинець,
керівник експертної групи з правової освіти Директорату з прав людини,
доступу до правосуддя та правової обізнаності Міністерства юстиції України
12 жовтня 2018 року у Міністерстві юстиції України було презентовано звіт за результатами аналітичного дослідження «Знання та навички випускників юридичних факультетів та закладів вищої освіти через призму відповідності потребам ринку праці», яке було проведено експертною групою з юридичної освіти Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Міністерства.
Дослідженням встановлено, що рівень знань випускників юридичних факультетів оцінюеться роботодавцями як низький. Крім того, роботодавці зазначають, що випускникам не вистачає практичних навичок, серед яких вони виділяють навички складання юридичних документів, комунікативні навички роботи з клієнтами та навички роботи з базами даних, реєстрами та пошуковими сервісами. Також у звіті йдеться про те, що 80% роботодавців змушені навчати випускників саме таким практичним навичкам.
Зазначена проблема, на жаль, не нова. Про недостатність практичних навичок йдеться у попередніх дослідженнях, зокрема «Випускники українських ВНЗ очима роботодавців», 2012 рік, «Залучення громадськості до формування рамки кваліфікацій правничої професії шляхом проведення аналізу обсягу знань, переліку навичок і вмінь, якими має володіти випускник юридичного вищого навчального закладу, щоб відповідати вимогам сучасного ринку праці», 2015 рік та іншими.
Також про це йдеться в опитуваннях, проведених за підтримки проекту USAID у 2017 році та 2018 році. Зокрема, у 2018 році 88% респондентів, представників юридичної професії, які не є працівниками суду, вказали на необхідність посилення прикладних практичних навичок у випускників юридичних шкіл.
Директорат з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності також постійно наголошує на цьому, вказуючи на необхідність набуття студентами нових актуальних знань та вмінь, розвитку навичок, що будуть затребувані у майбутньому, переформатуванні системи підготовки правників з врахуванням потреб ринку праці. На покращення ситуації направлені ініціативи, в яких беруть участь експерти директорату, зокрема розробка Типового навчального плану разом з міжнародними експертами, а також курсу «Професійна відповідальність правника», що був презентований у вересні цього року.
Проте проблема залишається. Випускники юридичних факультетів в основному демонструють низький рівень практичних навичок, а це результат затеоретизованості підготовки студентів у закладах вищої освіти та відірваності теорії від практики.
Чому так сталося?
І. Формальне відношення до проходження студентської практики.
Практична підготовка студентів є обов’язковою частиною освітнього процесу. Проте, її проходження студентами-правниками, на жаль, зводиться до виконання нескладних, рутинних завдань, які насправді не формують необхідних практичних навичок. Практика закінчується захистом звіту у паперовому вигляді, який оцінюється у закладі вищої освіти. Відверто кажучи, ця пост-радянська система перевірки проходження практики давно себе віджила. Слід відмітити, що поки залишається чинним Наказ Міністерства освіти і науки «Про затвердження Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України», виданий ще у 1993 році і який давно потребує перегляду.
ІІ. Не активна позиція професійних юридичних спільнот в побудові системи контролю за рівнем практичних навичок та знань студентів. Зарегульованість освітнього процесу нормами, при яких практичним працівникам складно брати участь в освітньому процесі.
Професійні юридичні спільноти мало долучені до освітнього процесу. Вся співпраця із закладами вищої освіти зводиться до можливого проведення ситуативних заходів для студентів, участі в складі екзаменаційних комісій (і то не завжди), участі в радах роботодавців при факультетах. При такому процесі, професійні спільноти практично не мають можливості впливати на формування освітніх програм, проведення якісного контролю рівня знань та практичних навичок студентів.
Професійні спільноти також не ініціюють проведення необхідних змін, направлених на підвищення якості юридичної освіти, не має також ініціативи щодо розроблення відповідних професійних стандартів, на основі яких формуватимуться освітні стандарти та конкретні освітні програми.
Практичний працівник може залучатися до викладання права лише через оформлення трудових відносин або через проведення неформальних заходів. Останні, проводяться у формі майстер-класів, окремих лекцій, диспутів, і, як правило, носять ситуативний характер. Такі заходи є корисними, проте через нерегулярність не можуть ефективно формувати прикладні професійні навички. Оформлення практичного працівника через укладання трудового договору, як правило, на 0,25 чи дуже рідко на 0,5 ставки є більш дієвим, проте тут є свої нюанси. Не у всіх закладах вищої освіти є можливість брати практиків за сумісництвом, зважаючи на Ліцензійні вимоги та пріоритет працівників, які працюють на постійній основі і мають наукові ступені та вчені звання.
ІІІ. Значна частина професорсько-викладацького складу юридичних факультетів не мають безпосереднього практичного юридичного досвіду. Це пов’язано в першу чергу з домінуванням в закладах вищої освіти підходу до формування кадрової політики, через орієнтування на необхідність наукових ступенів та вчених звань. Так, Ліцензійними умовами провадження освітньої діяльності встановлені кадрові вимоги щодо забезпечення провадження освітньої діяльності у сфері вищої та післядипломної освіти для осіб з вищою освітою, зокрема науково-педагогічні та наукові працівники, які здійснюють освітній процес, повинні мати стаж науково-педагогічної діяльності понад два роки та рівень наукової та професійної активності, який засвідчується виконанням не менше чотирьох видів та результатів з перелічених у пункті 30 Ліцензійних умов, а для другого (магістерського) рівня вищої освіти кадровий склад закладу освіти повинен включати з розрахунку на кожні десять здобувачів освітнього ступеня магістра одного викладача, який має кваліфікацію відповідно до спеціальності, науковий ступінь або вчене звання.
При цьому склад групи забезпечення повинен відповідати таким вимогам:
- частка тих, хто має науковий ступінь та/або вчене звання, встановлюється для найвищого рівня, за яким фактично провадиться освітня діяльність, і становить не менше 20 відсотків загальної кількості членів групи забезпечення для рівня молодшого бакалавра (до 1 вересня 2019 р. з урахуванням педагогічних працівників, які мають вищу категорію), 50 відсотків - бакалавра, 60 відсотків - магістра, доктора філософії;
- частка тих, хто має науковий ступінь доктора наук та/або вчене звання професора, встановлюється для найвищого рівня, за яким фактично провадиться освітня діяльність і становить не менше 10 відсотків загальної кількості членів групи забезпечення для рівня бакалавра, 20 відсотків - магістра, 30 відсотків - доктора філософії/доктора мистецтва.
Така ситуація не стимулює науково-педагогічних працівників набувати професійного практичного досвіду, хоча однією з додаткових вимог, яка визначає рівень професійної активності є досвід практичної роботи за спеціальністю не менше п’яти років (не обов’язково).
В проекті Закону України «Про юридичну (правничу) освіту і загальний доступ до правничої професії», поданого до Верховної Ради України у вересні 2017 року закріплена вимога, що щонайменше 20 відсотків від загального складу науково-педагогічних працівників правничої школи мають бути представниками правничої професії із досвідом діяльності в правничій професії не менше 5 років, незалежно від наявності в таких осіб наукового ступеня.
Як долати?
Безумовно, вирішити проблему підвищення рівня практичних навичок Міністерство освіти і науки України та Міністерство юстиції України без волі та бажання закладів вищої освіти, професійних юридичних спільнот та студентів не може. Проте видається можливим зробити наступне:
І. Встановлення в ліцензійних умовах можливості участі в освітньому процесі на рівні з науково-педагогічними працівниками юристів-практиків з необхідним досвідом роботи. При чому, закріпити обов’язкову частку працівників з практичним юридичним досвідом. Тоді перевага надаватиметься практичним працівникам з науковим ступенем та вченим званням або без такого.
З метою підвищення рівня практичного досвіду самих науково-педагогічних працівників, доцільним видається запровадження обов’язкової вимоги проходження практичного стажування в юридичних компаніях, судах, в першу чергу для тих викладачів, що викладають процесуальні предмети. Є необхідним виробити конкретні вимоги до проходження такого стажування з метою недопущення зведення його до формальної процедури.
ІІ. Вдосконалення нормативно-правового регулювання студентської практики шляхом прийняття нового положення про проходження студентської практики та її оцінювання.
Назріла необхідність переглянути Наказ Міністерства освіти і науки «Про затвердження Положення про проведення практики студентів вищих навчальних закладів України», та передбачити оновлені підходи до організації студентської практики, виробити систему перевірки рівня набутих практичних навичок студентами. Можливо, збільшити обсяг кредитів ЄКТС на практику студентів-правників, при умові її якісного проведення. До речі, проектом Стандарту вищої освіти України: перший (бакалаврський) рівень встановлено, що не менше 10 кредитів ЄКТС повинно спрямовуватися на формування практичних умінь і навичок за спеціальністю 081 «Право» у процесі практичної підготовки, що є достатнім, якщо студентська практика буде проводитись якісно.
ІІІ. Розвиток юридичних клінік та якомога ширше залучення студентів до роботи в юридичних клініках. Розвиток неформальних способів набуття необхідних практичних навичок, як то участь у судових дебатах, дискусійних клубах, стажуваннях тощо.
Юридичні клініки залишаються одним з найбільш дієвих способів формування необхідних практичних навичок у студентів-правників. Заклади вищої освіти разом із професійними юридичними організаціями повинні всіляко сприяти вибудовуванню інституційної спроможності юридичних клінік шляхом надання їм статусу структурного підрозділу, залучення до роботи в клініках представників юридичного бізнесу тощо. Корисними мають бути результати моніторингу юридичних клінік, що проводились останнім часом.
Директорат підтримує розвиток юридичних клінік та визначає їх важливість для формування у студентів необхідних практичних навичок.
ІV. Разом з професійними юридичними організаціями (Національна асоціація адвокатів України, Асоціація адвокатів України, Асоціація правників України та інші), окреслення конкретних напрямків подолання проблеми низького рівня прикладних практичних навичок у студентів-правників, а також встановлення визначальної ролі таких організацій у підготовці майбутніх юристів та закріплення відповідальності юридичного бізнесу в освітньому процесі.
Професійні спільноти мають проводити заходи, що були б направлені на посилення практичних навичок студентів, зокрема розпочати з розроблення професійних стандартів, закріплення своєї конкретної ролі в реформі юридичної освіти, встановлення таймінгу впровадження необхідних змін, закріплення чітких критеріїв оцінки очікуваних результатів тощо.
В контексті посилення ролі професійних юридичних спільнот в освітньому процесі, можливим є запровадження механізму обов’язкового погодження освітніх програм підготовки фахівців з професійними юридичними організаціями, а також запровадження стажувань для студентів та науково-педагогічних працівників.
Як підсумок
Чи спроможні заклади вищої освіти самотужки подолати цю проблему? Напевно, ні. Її подолання – це спільна робота закладів вищої освіти, органів державної влади, професійних юридичних організацій та студентської спільноти.
Орієнтація на потреби професійного ринку має стати для закладів вищої освіти визначальним завданням. Тому, постійне зближення закладів вищої освіти з професійними юридичними спільнотами, залучення професійних спільнот до процесу підготовки правників, з огляду на майбутнє, є неминучим.
Визначальним має стати усвідомлення представниками юридичного бізнесу своєї ролі у процесі підготовки майбутніх фахівців у галузі права. Це, якщо хочете, свідома соціальна місія юридичного бізнесу. Місія формування фахівця не у своїй закритій системі, а разом із закладами вищої освіти, органами державної влади та студентськими організаціями.
