Павло Пушкар,
начальник відділу Департаменту виконання рішень Європейського суду з прав людини,
кандидат юридичних наук
Расім Бабанли,
керівник департаменту аналітичної
та правової роботи Верховного Суду,
кандидат юридичних наук
В продовження і в розвиток нашої статті щодо релевантного та доречного застосування практики ЄСПЛ вважаємо за доцільне зосередити увагу на тих аспектах, які не були розкриті у попередній статті.
Види рішень ЄСПЛ
Було б необхідним звернути увагу на типологію рішень ЄСПЛ, для того щоби сформувати сам підхід до цитування таких рішень. За складами Суду рішення поділяються на наступні види: рішення, які ухвалюються Великою Палатою, що складається із сімнадцяти суддів, складом палати із семи суддів або складом комітету із трьох суддів. Умовно можна говорити про те, що рішення ЄСПЛ, постановлені Великою Палатою Суду та палатами у складі семи суддів, «формують прецедентну практику» (хоча і самі рішення ЄСПЛ не є прецедентами в класичному розумінні stare decisis, а скоріше відображають сталість, зміну або розвиток практики Суду з певного питання). Рішення комітетів із трьох суддів не формують практику ЄСПЛ і не можуть формувати нову практику — вони є відображенням сталої практики ЄСПЛ, копіюють правові позиції попередніх рішень у справах повторюваного характеру, не створюючи правових новел. Часто-густо Суд в таких рішеннях посилається на правові позиції та принципи, утверджені в попередніх «прецедентних» або «лідируючих» рішеннях. Такі посилання є загальними і не обов’язково є прив’язаними до фактичних обставин конкретних справ або навіть країни-відповідача. Нечастим виключенням щодо рішень комітетів із трьох суддів є справи, які розглядаються за спрощеною процедурою, як, наприклад, справа Навальний № 2, стосовно тієї ж процедури. Важливо взяти до уваги і процесуальну форму рішення ЄСПЛ — рішення по суті, рішення стосовно прийнятності або рішення стосовно «викреслення заяв зі списку справ, що знаходяться на розгляді в Суді» (strike out judgments / decisions). Такі рішення можуть прийматися всіма трьома складами Суду — Великою Палатою, палатою із семи суддів чи комітетом Суду із трьох суддів. Все більше рішень стосовно викреслення зі списку приймаються суддями одноосібно.
Взагалі, розуміння відповідних аспектів має значення для системного аналізу правового питання, відповідь на яке правозастосовувач прагне знайти з використанням практики ЄСПЛ. Як ми писали в попередній статті, неприпустимо використовувати якийсь фрагмент рішення ЄСПЛ, не розуміючи суті справи, правового контексту такого рішення. Так само не бажано, знайшовши одне рішення ЄСПЛ, яке начебто є ідеальним за релевантністю, припинити пошуки і заспокоїти себе усвідомленням того, що проблему вичерпано. Потрібно зважати, що цілком ймовірним є відступ від сформульованої позиції, розвиток позиції, ймовірним також є скасування рішення Великою Палатою тощо. Після знаходження релевантного рішення варто впевнитись у тому, що позиція є відносно усталеною (проаналізувати більш старі або більш нові рішення з відповідного питання), знайти огляд практики ЄСПЛ, переконатись, що ця позиція ґрунтується на сталих доктринальних підходах ЄСПЛ, відображає основні принципи тлумачення Конвенції тощо. Відтак, пошук та підбір релевантної практики має бути системним процесом з повним усвідомленням правової природи прийнятого рішення. В цьому процесі не на заваді будуть і науково-практичні видання, доступні на сайті ЄСПЛ.
Яке з рішень обирати для цитування?
До переліку дискусійних слід віднести питання про те, яке з рішень ЄСПЛ потрібно наводити при цитуванні: те, в якому вперше сформульована правова позиція (так звана leading case), чи будь-яке, в якому вона відтворена? Існує думка, що найбільш коректно посилатись саме на перше рішення, в якому сформульована позиція. Такі посилання напевно не є доречними по відношенню до рішень Європейської Комісії з прав людини. Крім того, варто звернути увагу на доречність посилання на «найсвіжіший прецедент», враховуючи його фактичний та юридичний контексти. Можливо, варто в більш складних випадках посилатися і на перше рішення, і на наступні рішення, які відтворюють попередню правову позицію.
При цьому відповідний пошук варто здійснювати з огляду на вимоги релевантності, які ми детально висвітлювали в попередній публікації. Так, загальний підхід, який використовує ЄСПЛ через методологію застосування класичного прецеденту, вимагає застосування практики ЄСПЛ через схожість фактів, скарг або юридичних висновків, і «ідеальна релевантність» може бути побудована саме на цих трьох підставах. ЄСПЛ досить часто використовує схожість правових систем, правових інститутів матеріального або процесуального права чи схожість правового регулювання в ситуаціях, коли йдеться про застосування подібного рішення.
На наш погляд, в цьому контексті не слід наполягати на тому, що один або інший підхід є єдиним правильним, з огляду на такі міркування. Так, наприклад, у практиці ЄСПЛ сформовано сукупність дій, які варто вчинити суду при ухваленні вироку у кримінальній справі, якщо в якості одного із доказів використовуються пояснення особи (свідка), якого суд не зміг допитати безпосередньо, однак такі пояснення містяться в матеріалах справи, оскільки вони були одержані під час досудового розслідування. Правова позиція щодо допустимості відповідного доказу була сформульована в рішенні «AL-KHAWAJA AND TAHERY v. THE UNITED KINGDOM». Однак у подальшому ця ж позиція була дещо змінена в справі «SCHATSCHASCHWILI v. GERMANY» (через рішення Великої Палати). Остання із наведених до сьогодні продовжує застосовуватись при вирішенні аналогічних правових питань, зокрема й у справах щодо України. Так, наприклад, вона застосована і реалізована у справі «Сітневський та Чайковський проти України» (SITNEVSKIY AND CHAYKOVSKIY v. UKRAINE), у якій відповідний тест (щодо критеріїв, які мають оцінюватись тоді, коли в основу обвинувачення покладаються показання свідка, якого не було безпосередньо допитано судом) застосовано до конкретної української справи.
Якщо слідувати підходу, відповідно до якого коректно застосовувати першу справу, то на сьогодні суд би мав застосовувати рішення у справі «SCHATSCHASCHWILI v. GERMANY», перекладу якого українською мовою не існує. З іншого боку, якщо не слідувати такому підходу, то суд міг би застосовувати і послатись на рішення у справі «Сітневський та Чайковський проти України», яке перекладене українською мовою і в якому відповідний підхід до вирішення аналізованого правового питання відображено не менш повно, ніж у першій справі, в якій його було ЄСПЛ сформульовано.
Збереження літерації чи транслітерація?
Переходячи до безпосередніх прикладних аспектів, висловимо позицію щодо коректного, на наш погляд, відображення назви рішення ЄСПЛ, на яке здійснюється посилання. Аналіз судових рішень свідчить про те, що неоднаковими є підходи до питання про те, як формулювати назву рішення ЄСПЛ, на яке міститься посилання. В одних випадках зберігається літерація, яка використана самим ЄСПЛ, тобто назва формулюється латинськими літерами, в інших випадках здійснюється транслітерація назви рішення, тобто латинські літери замінюються кирилицею, в третіх — має місце комбінація перших двох підходів: коли назва формулюється кирилицею, а у дужках ця ж назва дублюється латинськими літерами.
Сам ЄСПЛ схвалив наступний підхід до цитування своїх рішень, постановлених по суті, в яких вирішуються питання прийнятності та щодо суті скарг: Reveliotis v. Greece, no. 48775/06, § ..., 4 December 2008. При такому цитуванні назва рішення викладається латинськими літерами курсивом, далі зазначається номер заяви, згодом цитований пункт рішення та дата його прийняття. Відповідні вимоги щодо стандартів цитування були розроблені для збірників практики ЄСПЛ. І цих вимог у цілому дотримується сам ЄСПЛ при здійсненні цитування своїх же рішень.
Відтак, дотримання саме такого стандарту не можна вважати обов’язковим та єдиноприйнятним, однак важливим є питання збереження літерації саме для віднайдення оригіналу рішення. Важливим є і підкреслення того, що це рішення стосується суті стверджуваного порушення. Цей аспект, на наш погляд, можна проаналізувати з позицій двох варіантів. Перший варіант — рішення ЄСПЛ щодо інших держав. Тут доцільно зберігати оригінальну літерацію назви рішення, оскільки здійснення транслітерації на власний розсуд, не враховуючи англомовний чи франкомовний варіант рішення, може бути помилковим та неоднозначним, адже одна і та ж латинська літера може мати різні відповідності в кирилиці. Ось, наприклад, рішення «Jalloh v. Germany». Воно може бути транслітеровано відповідно до смаку особи, яка здійснює транслітерацію, враховуючи правила англійської мови, щонайменше такими варіантами: «Джаллог», «Яллох», «Яллог», «Йалло» тощо. Використання транслітерації у цьому випадку зробить практично неможливим успішний пошук цього рішення та ознайомлення із його оригінальним змістом. Так само і пошук інших справ з подібними правовими позиціями, більш «свіжих» з точки зору часу постановлення таких рішень.
Другий варіант — рішення ЄСПЛ у справах щодо України. І тут також доречно виділити дві опції: 1) існування офіційного перекладу українською мовою; 2) відсутність офіційного перекладу українською мовою. Почати варто з другої опції, зазначивши, що у цьому випадку, як і у випадку з рішеннями щодо інших держав, доцільно зберігати оригінальну літерацію. У свою чергу, в умовах існування офіційного перекладу, на наш погляд, можна використовувати назву рішення, як вона сформульована в офіційному перекладі. Разом із тим, в ідеалі, у дужках зазначати оригінальну літерацію, оскільки це завжди дасть змогу знайти необхідне рішення в базі Hudoc. Стосовно українських рішень це також є важливим, оскільки не всі рішення у справах щодо України перекладені українською мовою. Крім того, це надасть можливість відслідковувати процес виконання рішення через базу даних Hudoc-Exec.
Дотримання наведеного вище підходу дозволить вирішити ще одну пов’язану із цитуванням рішень ЄСПЛ проблему, а саме проблему довільного формулювання назв рішень цього суду. Наприклад, одним із доволі цитованих рішень є рішення у справі «OLEKSANDR VOLKOV v. UKRAINE», яка, як відомо, стосувалась такого, що не відповідає вимогам Конвенції, звільнення судді Верховного Суду України. Варіантів найменування цього рішення, яке зустрічається як у судових рішеннях, так і в юридичній літературі, не так вже й мало. По-перше, варто звернути увагу, що, на відміну від інших справ, у цій справі в її назву винесено не лише прізвище, а й ім’я заявника. Така ситуація виникла внаслідок того, що до цього рішення ЄСПЛ вже приймав рішення в іншій справі «VOLKOV v. UKRAINE». Відтак, помилковим буде мати на увазі рішення у справі «OLEKSANDR VOLKOV v. UKRAINE», а посилатись на нього, просто згадуючи прізвище заявника. Трапляються такі варіанти: «Oleksandr Fedorovych VOLKOV v. Ukraine», «Волков проти України» та інші, які, вочевидь, не відповідають офіційній назві цього рішення ані англійською, ані українською мовами. Відтак, з метою уникнення відповідних проблем доречно послуговуватись офіційною базою рішень ЄСПЛ — Hudoc та використовувати назву виключно так, як вона відображена у цій базі. Власне, і саме посилання на рішення в електронному форматі можна зробити з точки зору «англомовності» такого рішення (коротке інтернет-посилання на рішення у базі HUDOC може також бути доцільним). Не слід забувати, що назви рішень двомовні — англомовні та франкомовні, і деякі рішення публікуються Судом тільки однією мовою, без перекладу таких рішень іншою мовою — однак для зручності необхідно обрату назву самого рішення для того, щоби його можна було ідентифікувати в базі даних Hudoc та базі даних Hudoc-Exec.
Досягнення ідентифікованості рішення
З метою покращення ідентифікації рішення ЄСПЛ доречно зазначати і номер заяви, оскільки саме цей номер є ідентифікуючою ознакою. Аналогічно, ідентифікації сприятиме і зазначення дати ухвалення відповідного рішення. При цьому, якщо це не рішення Великої Палати ЄСПЛ, а рішення Палати, то на титульному аркуші рішення відповідних дат може бути дві — дата прийняття рішення та набрання ним чинності. Ідентифікуючою ознакою є саме дата прийняття рішення. Для цілей виконання рішення ЄСПЛ важливою є і дата набуття рішенням статусу остаточного. Таким чином, з точки зору імплементації рішення ЄСПЛ, надається можливість врахувати час відліку для дати подання звіту Уряду або плану Уряду стосовно виконання такого рішення, а також подивитися на те, коли саме Судом була ідентифікована проблема, визначена як така, що порушує Конвенцію в рішенні ЄСПЛ.
Надзвичайно доречним та необхідним є й зазначення пункту рішення ЄСПЛ, на яке здійснене посилання, оскільки це дає змогу як зрозуміти ідею посилання, так і здійснити це доволі оперативно. Доречно при цьому при аналізі тексту посилання з’ясувати, з якої саме частини рішення береться правова теза. Часто-густо особа, що здійснює цитування, помилково посилається на факти справи або на застосовне право як на правову позицію Суду. Так само доречно зазначати при посиланні на рішення, що цитата стосується окремої думки судді (думки згоди або незгоди — скоріше говоритимуть не про позицію Суду, а про обґрунтування позиції від протилежного або схожу позицію, можливо досягнути іншим логічним шляхом). Тут можна провести аналогію із цитуванням закону: якщо згадати лише його назву, не зазначивши при цьому статтю, на яку посилається автор документа, відповідне цитування навряд може вважатись коректним. Звісно, якщо у документі йдеться про рішення взагалі, наприклад, наводиться перелік рішень, в яких констатовано певну проблему, то згадка пунктів цих рішень виглядатиме абсурдно, однак, якщо існує намір застосувати правову позицію, то посилання на таку вимагає й згадки відповідного номеру пункту. Тобто з метою належного цитування рішення потрібно згадувати номер пункту рішення ЄСПЛ, в якому відображено цитовану правову позицію, виділяючи взятий з цитати текст, якщо такий текст взято неповно.
Відтак, як вже зазначалось на початку цієї статті, слід системно підходити до аналізу правової проблеми, вирішення якої планується здійснити з урахуванням практики ЄСПЛ, здійснювати це розумно, виважено та логічно.
Обсяг цієї статті не дає змоги висвітлити всі проблемні аспекти застосування практики ЄСПЛ, а відтак інші проблеми ми плануємо більш ґрунтовно проаналізувати у подальших публікаціях, в тому числі публікаціях наукового характеру. Важливо також у наступних публікаціях звернути увагу читатів на правову природу, роль та форми посилання на рішення Комітету Міністрів Ради Європи, зокрема в його діяльності з виконання рішень ЄСПЛ.
