Олександр Кухарєв
доктор юридичних наук, професор,
професор кафедри цивільного права та процесу
Харківського національного університету внутрішніх справ,
викладач Національної школи суддів України
Запровадження в Україні воєнного стану, без сумніву, вплинуло на всі сфери суспільних відносин, включаючи спадкування. У цей період нагальними стають питання, які раніше мали лише теоретичне значення. Причому війна та тимчасова окупація окремих територій України ворогом суттєво впливають на здійснення особами своїх прав у сфері спадкування. Через це держава має ефективно та своєчасно реагувати на такі виклики з метою забезпечення стабільності майнового обороту, а також захисту прав суб’єктів.
З початку воєнної агресії була прийнята низка нормативно-правових актів, в яких визначаються особливості здійснення спадкових прав. Йдеться, зокрема, про постанову Кабінету Міністрів України «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» від 28.02.2022 р. № 164, наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження змін до деяких нормативно-правових актів у сфері нотаріату» від 11.03.2022 р. № 1118/5. Аналіз цих актів дозволяє сформулювати ключові аспекти здійснення спадкових прав в умовах воєнного стану.
1. Змінено строки для прийняття спадщини та відмови від її прийняття. У п. 3 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» від 28.02.2022 р. № 164 встановлено, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини.
Причому в первісній редакції вказаної постанови Кабінету Міністрів України взагалі не містилося застереження стосовно строків прийняття спадщини або відмови від її прийняття. У подальшому, а саме 06.03.2022 р., до постанови були внесені зміни, згідно з якими на час дії воєнного стану перебіг строку для прийняття спадщини зупиняється. І лише 24.06.2022 р. пункт 3 постанови був викладений у чинній редакції.
Окремо слід звернути увагу на дію у часі положення п. 3 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» в редакції 06.03.2022 р. Зважаючи на дату набрання ним чинності, воно застосовується лише до спадщини, яка відкрилася з 06.03.2022 р. Тобто у період з початку військової агресії і до набрання чинності аналізованої норми застосовуються строки для прийняття спадщини та відмови від її прийняття, передбачені у ЦК України. А це зумовлює ситуацію правової невизначеності відносин спадкування.
Такий же стан правової невизначеності та нестабільності породжує остання редакція п. 3 постанови, яка набрала чинності 29.06.2022 р. і встановила, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці. Тобто чотиримісячний строк слід обчислювати з 29.06.2022 р., а це суперечить змісту окресленої норми. Крім того, нез’ясованим повною мірою залишається питання обчислення строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття, якщо спадщина відкрилась з 06.03.2022 р. по 28.06.2022 р., зважаючи на положення ст. 58 Конституцій України, згідно з яким закони та інші нормативні акти не мають зворотної сили у часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
Стосовно спадщини, яка відкрилася з 29.06.2022 р., можна припустити, що строк для її прийняття (відмови від прийняття) продовжений на чотири місяці та складає десять місяців з дня смерті особи. Утім аналізована норма викладена суперечливо та чітко не закріплює порядку обчислення строків.
Встановлення постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» інших строків для прийняття спадщини та відмови від її прийняття суттєво змінює відповідну процедуру, передбачену у книзі 6 ЦК України. При цьому у ч. 4 ст. 4 ЦК України міститься спеціальне застереження, відповідно до якого якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону. Звертає на увагу й та обставина, що, як випливає навіть з назви, Кабінет Міністрів України поширив свою постанову лише на сферу нотаріату. А це, у свою чергу, ставить під сумнів її застосування судами під час розгляду справ у спорах, що виникають із спадкових правовідносин.
2. Спрощена процедура заведення спадкової справи. Наказом Міністерства юстиції України «Про затвердження змін до деяких нормативно-правових актів у сфері нотаріату» від 11.03.2022 р. № 1118/5 (набрав чинності 19.03.2022 р.) визначено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану спадкова справа заводиться за зверненням заявника будь-яким нотаріусом України, незалежно від місця відкриття спадщини. За відсутності доступу до Спадкового реєстру нотаріус заводить спадкову справу без використання цього реєстру та перевіряє наявність заведеної спадкової справи, спадкового договору, заповіту протягом п’яти робочих днів з дня відновлення такого доступу. Водночас нотаріусам забороняється видача свідоцтва про право на спадщину у спадковій справі, заведеній без використання Спадкового реєстру, до її реєстрації у Спадковому реєстрі.
В Інформаційному листі Нотаріальної палати України «Щодо провадження по спадкових справах, заведених не за місцем відкриття спадщини в умовах воєнного стану» від 29.08.2022 р. (розміщений на сайті Нотаріальної палати України) роз’яснено, що по спадковій справі, заведеній не за місцем відкриття спадщини, нотаріус, який її завів, позбавлений можливості видати спадкоємцю свідоцтво про право на спадщину. Спадкова справа, заведена в умовах воєнного або надзвичайного стану не за місцем відкриття спадщини, передається нотаріусу за місцем її відкриття згідно з пп. 2.7 п. 2 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України та розділу IV Правил нотаріального діловодства. При цьому немає значення, чи настав строк видачі свідоцтва про право на спадщину, встановлений ст. 1298 ЦК України, чи перебіг цього строку ще триває.
3. Розширено перелік осіб, наділених правом посвідчувати заповіти. Зокрема, заповіти військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, а також працівників правоохоронних (спеціальних) органів, органів цивільного захисту, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії іноземної держави, можуть посвідчуватися командиром (начальником) цих формувань (органів) або іншою уповноваженою таким командиром (начальником) особою з подальшим надсиланням цих заповітів через Генеральний штаб Збройних Сил, Міністерство оборони, відповідний правоохоронний (спеціальний) або інший орган до Міністерства юстиції або його територіального органу для забезпечення їх реєстрації нотаріусами в Спадковому реєстрі. Начальник табору (установи, де створено дільницю) для військовополонених може посвідчувати заповіт військовополоненого.
Така новація видається спірною з огляду на вичерпний перелік посадових, службових осіб (ст. ст. 1251, 1252 ЦК України), наділених правом посвідчувати заповіти. Розширення кола таких осіб можливе виключно шляхом внесення змін до ЦК України. Причому навіть у Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 р. № 419 (у редакції постанови від 06.07.2006 р. № 940) не враховані відповідні зміни щодо посвідчення заповітів командиром (начальником) формувань (органів) або іншою уповноваженою таким командиром (начальником) особою.
Слід звернути увагу на невизначеність положення, яким надається право посвідчувати заповіт «іншій уповноваженій командиром (начальником) особі». Незрозуміло, яким чином здійснюватиметься таке уповноваження, а посвідчення заповітів цими особами, без сумніву, призведе до численних судових спорів.
Примітно, що Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 р. були внесені зміни до Прикінцевих та перехідних положень ЦК стосовно звільнення позичальника від відповідальності за прострочення (невиконання, часткове виконання) зобов’язання, а також продовження строків позовної давності. Через це видається нелогічним, що зміни до книги 6 ЦК «Спадкове право» фактично оформлюються постановою Кабінету Міністрів України та наказом Міністерства юстиції України. На нашу думку, такий підхід призведе до складнощів у практиці застосування спадкового законодавства.
Потребують додаткового правового регулювання питання, пов’язані з визначенням місця відкриття спадщини в умовах воєнного стану. Так, за загальним правилом місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.
Згідно з ч. 3 ст. 1221 ЦК України в особливих випадках місце відкриття спадщини встановлюється законом. Зокрема, відповідно до ст. 11-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 р. № 1207-VII у разі, якщо останнім місцем проживання спадкодавця є тимчасово окупована територія, місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів.
Дія цього Закону України поширюється на тимчасово окуповані території України – частину території України, в межах яких збройні формування Російської Федерації та окупаційна адміністрація Російської Федерації встановили та здійснюють фактичний контроль або в межах яких збройні формування Російської Федерації встановили та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації Російської Федерації (ст. 1).
Тож Закон не розповсюджується на території проведення бойових дій, а також населені пункти, в яких нотаріуси не здійснюють свої повноваження через воєнну агресію. А це унеможливлює застосування ст. 11-1 у разі, якщо останнім місцем проживання (місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини) спадкодавця є саме такі території. Наведена проблема може бути вирішена лише на законодавчому рівні шляхом внесення відповідних змін до ст. 1221 ЦК України або до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 р. № 389-VIII.
Підписуйтесь на наш telegram-канал t.me/sudua та на Twitter, а також на нашу сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
