Олександр Кухарєв,
доктор юридичних наук, професор,
професор кафедри цивільного права та процесу
Харківського національного університету
внутрішніх справ,
викладач Національної школи суддів України,
член Науково-консультативної ради при Верховному Суді
Законодавством передбачено розгляд судами як справ про оголошення фізичної особи померлою, так і про встановлення факту її смерті. Ці дві категорії справ хоча й розглядаються за загальним правилом в порядку окремого провадження, проте мають специфічні відмінності. Тому важливо ці справи розмежовувати. Останнім часом кількість таких справ збільшилося, зважаючи на воєнні дії, що призвели до численних випадків загибелі та зникнення людей, перебування значної кількості громадян на тимчасово окупованих територіях.
Цивільний процесуальний кодекс України (далі – ЦПК) містить чотири категорії цивільних прав, судові рішення по яких є підставою для видачі органами державної реєстрації актів цивільного стану свідоцтва про смерть.
- Встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК).
- Встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (п. 9 ч. 1 ст. 315 ЦПК).
- Встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України (ст. 317 ЦПК).
- Визнання фізичної особи померлою (ст. ст. 305–309 ЦПК).
При цьому слід врахувати правову позицію Великої Палати Верховного Суду (далі – ВП ВС) від 18.01.2024 р., згідно з якою чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства (постанова ВП ВС від 18.01.2024 р., судова справа № 560/17953/21, провадження № 11-150апп23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/116512563 ).
Тому у разі необхідності встановлення факту смерті військовослужбовця або оголошення його померлим, відповідна заява подається до суду за правилами ЦПК.
Рішення судів про оголошення померлим або встановлення факту смерті військовослужбовця під час виконання час виконання ним військового обов’язку щодо захисту держави, зазвичай оскаржуються Міністерством оборони України. Так, Верховний Суд (далі – ВС), направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, вказав, що апеляційний суд не з’ясував, чи може Міністерство оборони України в цій справі бути заінтересованою особою, чи впливає рішення суду про оголошення військовослужбовця померлим на інтереси та (або) обов’язки міністерства, чи тягне за собою обов’язок здійснення Міністерства оборони України якихось дій, зокрема прийняття певних рішень, та чи є у цьому випадку спір про право (постанова ВС від 10.01.2024 р., судова справа № 686/11198/22, провадження № 61-11564св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/116445896 ).
Аналіз судової практики свідчить про напрацювання певних меж між справами про оголошення особи померлою та встановлення факту її смерті.
Оголошення фізичної особи померлою. Відповідно до ст. 46 ЦК фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, – протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру – протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Фізична особа, яка пропала безвісти у зв’язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.
Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв’язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.
Оголошення громадянина померлим усуває невизначеність у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання та місце перебування якої невідоме.
Правило про оголошення фізичної особи померлою побудовано з урахуванням презумпції смерті. Презумпція смерті, як і будь-яка правова презумпція, може бути спростована у разі появи особи, оголошеної померлою. Згідно зі ст. 48 ЦК, якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з’явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою. При розгляді справ про оголошення особи померлою суд керується відомостями про припустиму смерть особи, а не про сам факт її смерті.
Особливістю відповідної категорії цивільних справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи. Згідно з п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995 р. № 5 громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина.
На цьому також наголошено у постанові ВС від 31.05.2023 р, судова справа № 177/11/20, провадження № 61-14634св21 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/111460366 ; постанові ВС від 07.11.2023 р. судова справа № 607/159/23, провадження № 61-14137св23 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/114757431 ).
Обов’язок доказування обставин, що підтверджують відсутність відомостей про місце перебування особи, яку заявник просить оголосити померлою, у місці її постійного проживання, покладається чинним законодавством України саме на заявника.
При цьому сама по собі відсутність відомостей про місце перебування фізичної особи протягом трьох років у місці її постійного проживання не може бути достатньою підставою для оголошення цієї фізичної особи померлою. Суд повинен мати достатні докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина (постанова ВС від 07.07.2021 р., судова справа № 390/1443/19, провадження № 61-6659св21. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/98235631 ).
Суд оголошує особу померлою у разі, коли немає доказів про смерть цієї особи.
Зокрема, ВС погодився із судами попередніх інстанцій про задоволення заяви про оголошення особи померлою, вказавши, що особа пропала безвісти у серпні 2014 р. під час безпосередньої участі в АТО, а саме під час виходу з оточення в районі Іловайська, тобто за обставин, що загрожували їй смертю, до сьогодні немає відомостей щодо місця перебування особи як за місцем постійного проживання, так і за місцем проходження служби. Оскільки день вірогідної смерті точно встановити неможливо, то суди дійшли правильного висновку про оголошення особи померлою з дня набрання рішенням законної сили. Крім того, в цій справі ВС відхилив доводи касаційної скарги заінтересованої особи щодо передчасного задоволення заяви, до спливу двох років від дня закінчення воєнних дій, вказавши, що військовослужбовець брав участь в АТО, а його дружина звернулася до суду після спливу майже двох років після закінчення АТО (постанова ВС від 31.05.2023 р, судова справа № 177/11/20, провадження № 61-14634св21. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/111460366 ).
По іншій цивільній справі суди дійшли висновку щодо достатності підстав для оголошення особи померлою під час виконання військового обов’язку щодо захисту держави Україна у російсько-українській війні від дня вірогідної смерті. У цій справі заявниця виїхала з м. Маріуполя з початку повномасштабного вторгнення рф, із сином (військовослужбовцем) останній раз спілкувалася телефоном 02.03.2022 р. Заявниця як на доказ посилалася на опублікований Указ Президента України про нагородження її сина орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). 20.12.2022 р. вона отримала сповіщення про те, що її син загинув, здійснюючи заходи кругової оборони м. Маріуполя, смерть пов’язана з виконанням обов’язків військової служби, вказана обставина підтверджується актом про настання смерті.
Суди правильно виходили з того, що з урахуванням конкретних обставин справи, оголошення особи померлою можливе і після спливу шести місяців з дня настання відповідної події, в даному випадку, загибелі 19.03.2022 р. внаслідок поранення під час оборони м. Маріуполя, що підтверджуються належними та допустимими доказами, зокрема актом про настання смерті, затвердженим командиром військової частини.
Доводи касаційної скарги Міністерства оборони України про те, що суд попередніх інстанцій у порушення вимог ч. 2 ст. 46 ЦК передчасно, до спливу шести місяців від дня закінчення воєнних дій, постановив рішення про оголошення особи померлою, є необґрунтованими, оскільки, як встановлено матеріалами справи, син заявниці брав участь в обороні м. Маріуполя, під час здійснення якої отримав смертельне поранення 19.03.2022 р., а тому є правильними висновки судів попередніх інстанцій, що шестимісячний строк, передбачений вказаною нормою, слід обраховувати з моменту настання відповідної події (постанова ВС від 26.02.2024 р., справа № 686/9938/23, провадження № 61-15733св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117277289 ).
При цьому суд має право, а не обов’язок оголосити особу померлою за умови відсутності в місці її постійного проживання відомостей про місце її перебування протягом трьох років, на що прямо вказує ч. 1 ст. 46 ЦК. При розгляді справ цієї категорії, судам необхідно, крім іншого, з’ясовувати, чи може бути відсутність особи умисною, тобто чи не переховується вона від правоохоронних органів з метою уникнення юридичної відповідальності. Відсутність безумовних доказів або суперечність у доказах на підтвердження обставин, що надаються заявником та/або заінтересованими особами, унеможливлює оголошення особи померлою (постанова ВС від 07.11.2023 р., судова справа № 607/159/23, провадження № 61-14137св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/114757431 ).
Встановлення факту смерті особи. Заяву про встановлення факту смерті мають право подавати родичі померлого або їх представники.
Відповідно до ст. 317 ЦПК заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім’ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов’язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Справи про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, розглядаються невідкладно з дня надходження відповідної заяви до суду.
Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, підлягає негайному виконанню.
Копія судового рішення видається учасникам справи негайно після його ухвалення або невідкладно надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для державної реєстрації смерті особи.
Важливо врахувати, що у ст. 317 ЦПК не зазначена вимога про обов’язковість подання до суду письмової відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану у здійсненні реєстрації факту смерті особи (з цього приводу див. постанову ВС від 16.10.2023 р., судова справа № 607/5528/23, провадження № 61-8782св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/114258955 ).
Вирішуючи справи про встановлення факту смерті особи, суди мають зважати на виняткове значення цього факту, з огляду на правові наслідки пов’язані із ним. За змістом ст. 25 ЦК цивільна правоздатність фізичної особи (здатність мати цивільні права та обов’язки) виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Крім того, суди зобов’язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (постанова ВС від 25.10.2023 р., судова справа № 607/1612/23, провадження № 61-6323св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/114653122 ).
Часто факт смерті підтверджується довідкою про смерть та свідоцтвом про смерть, що видані на непідконтрольній території України, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, а тому зазначені документи не є підставою для державної реєстрації смерті (див., напр.: рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 17.04.2024 р., судова справа № 334/3167/24. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118468077 ; рішення Деснянського районного суду м. Києва від 28.03.2024 р., судова справа № 754/4310/24. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117963734 ; рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 03.04.2024 р., судова справа № 636/2226/24. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/118092872 ).
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, на тимчасово окупованій території України, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану (в редакції Закону України 21.04.2022 р. № 2217-IX, набрав чинності 07.05.2022 р.).
При цьому суд може застосувати «намібійські винятки», сформульовані у рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ стосовно реєстрації народжень, смертей, реєстрації шлюбів та їх розірвання. ЄСПЛ застосував цей принцип у своїй практиці, наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia). «Зобов’язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. <…> Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі ЄСПЛ. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
У виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (див. з цього приводу: постанова ВС від 22.10.2018 р., судова справа № 235/2357/17, адміністративне провадження № К/9901/2383/17. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/77310529 ; постанова ВС від 16.11.2022 р., судова справа № 759/1443/22, провадження № 61-8726св22. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/107651726 ).
ВС неодноразово зазначав, що на підтвердження факту смерті особи в умовах воєнного стану або на тимчасово окупованій території України, можуть бути подані такі докази: письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини (у випадку загибелі військовослужбовців); заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі при обставинах, що загрожували їй смертю (постанова ВС від 26.04.2023 р., судова справа № 337/3725/22, провадження № 61-1746св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/110515225 ; постанова ВС 29.03.2023 р. судова справа № 753/8033/22, провадження № 61-1428св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/109933097 ). Вочевидь вказаний перелік доказів не є вичерпним та може бути конкретизований у кожній справі залежно від встановлених у ній обставин.
Залишаючи в силі рішення суду попередніх інстанцій про встановлення факту смерті, ВС у постанові від 24.04.2024 р. зазначив таке. Факт смерті особи підтверджується актом службового розслідування, письмовими поясненнями свідків, актом про настання смерті, витягом з наказу командира військової частини про результати службового розслідування по факту зникнення безвісти молодшого сержанта.
Матеріалами службового розслідування за фактом зникнення безвісти особи встановлено, що 22.04.2022 р. після припинення артилерійського обстрілу солдати військової частини дістали з-під завалів школи поранених та вбитих військовослужбовців. Серед тих, хто загинув та кого вони дістали з-під завалів, було тіло сина заявника, яке вони розмістили перед школою на задньому дворі. Тіло цієї особи через потужність та інтенсивність ворожих артилерійських обстрілів евакуювати не вдалося. Матеріали справи також містять фотокартки загиблих військовослужбовців, на яких заявниця візуально ідентифікувала тіло свого загиблого сина (постанова ВС від 24.04.2024 р., судова справа № 756/5840/23, провадження № 61-1825св24 https://reyestr.court.gov.ua/Review/118688757 ).
При цьому часто суди відмовляють у задоволенні заяв про встановлення факту смерті особи. У цьому аспекті ВС сформулював важливий правовий висновок. За наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв’язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою, а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (постанова ВС від 13.03.2024 р., судова справа № 204/7924/23, провадження № 61-16728св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117823610 ).
Так, дружина військовослужбовця просила суд встановити факт смерті її чоловіка. Єдиним доказом був акт про настання смерті, складений помічником командира військової частини. Відповідно до цього акту, чоловік заявниці загинув внаслідок влучання ракети з ворожого літака в катер, одним із членів екіпажу якого він був. Катер затонув у районі Кінбурнської коси, внаслідок ракетного удару зникло безвісти 11 з 19 членів екіпажу.
ВС, відмовляючи в задоволенні заяви вказав, що єдиного доказу недостатньо для встановлення факту смерті фізичної особи, у тому числі у зв’язку з воєнними діями. ВС взяв до уваги, що в акті про настання смерті зазначалося про вірогідне припущення, що оскільки чоловік заявниці перебував на катері в районі Кінбурнської коси, в правий борт якого влучила ворожа ракета, внаслідок чого катер затонув, а після затоплення катера його не було на рятувальному плоту із залишками команди, то він загинув. У цій справі правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою, а не із заявою про встановлення факту смерті цієї особи (постанова ВС від 28.02.2024 р., справа № 506/358/22, провадження № 61-7094св23. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117624259 ).
Таким чином, основним критерієм розмежування цивільних справ про оголошення військовослужбовців померлими та встановлення факту їх смерті є доведеність обставини смерті. Оголошення особи померлою засноване на презумпції її можливої смерті і відсутності яких-небудь доказів щодо цього, а встановлення факту смерті – на беззаперечних доказах її смерті (письмові докази; речові докази, у тому числі звуко- і відеозаписи; висновки експертів; копії лікарського свідоцтва/довідки про смерть; показання свідків, що можуть підтвердити ті обставини, на які посилається заявник; довідки з військкомату або від командира військової частини; заяви до правоохоронних органів про зникнення особи, в тому числі при обставинах, що загрожували їй смертю).
На відміну від встановлення факту смерті, до предмету доказування у справах про оголошення особи померлою входять обставини відсутності відомостей про особу у місці її постійного проживання протягом певного, установленого законом строку.
Крім того, фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це, а в деяких випадках – день ймовірної загибелі особи. При встановленні ж факту смерті днем смерті вважається день фактичного її настання.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/sudua та на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER, сторінку у Facebook та в Instagram, щоб бути в курсі найважливіших подій.
