Механизмы судебного контроля при рассмотрении дел в порядке гражданского, хозяйственного и административного судопроизводства

Александр Сасевич,

кандидат юридических наук, член Высшего совета правосудия,

судья Львовского окружного административного суда

Виконання судового рішення залишається слабкою ланкою в процедурі забезпечення права людини на справедливий суд, гарантованого статею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Кожен юрист-практик підтвердить, що у правових реаліях України набрання законної сили судовим рішенням не дорівнює автоматичному відновленню порушеного права, адже за ним слідує тривалий та складний процес його виконання. Вказана проблематика не втратила своєї актуальності в умовах воєнного стану, а нормотворець наполегливо продовжує шукати механізми, здатні підвищити рівень виконуваності судових рішень. Результатом такого пошуку, зокрема стало впровадження інституту судового контролю спочатку в адміністративний судовий процес, а згодом в структуру цивільного та господарського процесів.

Тема судового контролю вже більше 10 років є предметом мого наукового інтересу. За цей час я неодноразово привертав увагу до перспективності та ефективності вказаного інституту на всіх можливих національних та й міжнародних майданчиках. Стверджував про те, що застосування судового контролю мінімізує необхідність звернення до органів виконання та суттєво підвищує рівень виконання судових рішень, сприяючи таким чином ефективному захисту порушеного права (у 90% випадків при застосуванні механізмів судового контролю рішення виконуються відповідачами – суб’єктами владних повноважень добровільно у встановлені судом строки [1]). З приємністю хочу відзначити, що ґрунтовна наукова дискусія, приправлена досвідом практиків, принесла свої плоди.

Так, 19 грудня 2024 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21 листопада 2024 року №4094-ІХ, який став черговою спробою законодавця не лише вирішити проблемні питання судового контролю, а й суттєво розширити сферу застосування вказаного інституту. Мабуть, складно уявити більш високе визнання ефективності інституту, ніж спроба поширити його дію на нові процесуальні відносини.

Донедавна спеціальні способи такого контролю були притаманні лише для адміністративного судочинства. Та все ж позитивний досвід запровадження судового контролю не залишився непоміченим та, як наслідок, нормотворець вирішив поширити позитивну практику і на інші види судового процесу, внісши відповідні зміни до Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) та Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України). А відтак, з 19 грудня 2024 року повноваженнями щодо зобов’язання подати звіт про виконання судового рішення наділені не лише судді адміністративної юстиції, а також судді, які здійснюють правосуддя в місцевих загальних і господарських судах. Логічно, що такі нормативні зміни викликають науковий інтерес. Вартим дослідження є порівняння інститутів судового контролю в адміністративному судочинстві та господарському і цивільному процесах.

Насамперед слід зазначати, що норми статей 453-1 – 453-4 ЦПК України та 345-1 – 345-4 ГПК України є ідентичними за змістом (відрізняються лише категорії справ, у яких може застосовуватися судовий контроль). В основу вказаних положень беззаперечно лягла стаття 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України). Саме тому не зупинятимемось на спільних рисах, а одразу перейдемо до відмінностей нормативного закріплення інституту судового контролю у відносинах, покликаних для вирішення публічно-правових та приватно-правових спорів.

Суб’єктний склад. Перша відмінність випливає зі специфіки відносин та суб’єктного складу цивільного/господарського та адміністративного процесів. Відтак, в адміністративному судочинстві зобов’язати подати звіт про виконання судового рішення можна лише суб’єкта владних повноважень. Відповідно штраф накладається лише на керівника такого суб’єкта. Натомість, цивільний та господарський процеси такого обмеження не містять. Зобов’язати подати звіт можна будь-якого суб’єкта (боржника у справі). Водночас, законодавець наголошує, що у випадку, коли боржником є юридична особа, то штраф за неподання звіту про виконання судового рішення накладається на її керівника.

Підстави для застосування. Норми КАС України (частина 1 статті 382) передбачають, як обов’язкове, так і факультативне застосування судом своїх контрольних повноважень. Так, суд може зобов’язати суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати звіт про його виконання. Вказаний різновид судового контролю має факультативний характер та застосовується за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб’єктом владних повноважень, або за власною ініціативою суду.

Разом з тим, у певних категоріях справ (з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг) застосування судового контролю є обов’язком суду за умови надходження письмової заяви заявника. Для таких випадків законодавець використовує формулювання «суд зобов’язує», що свідчить про відсутність судової дискреції при вирішенні вказаного питання.

На відміну від норм КАС України, які не містять вичерпного переліку випадків, в яких суд вправі застосовувати свої контрольні повноваження, норми ГПК України та ЦПК України, натомість, чітко визнають перелік справ, при розгляді яких можливе встановлення судового контролю. Так, відповідно до частини 1 статті 345-1 ГПК України до таких належать справи про захист ділової репутації; що виникають з відносин, пов’язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції; інші спори немайнового характеру. Стаття 453-1 ЦПК України передбачає трішки більший перелік справ, а саме: що виникають із трудових правовідносин; що виникають із сімейних правовідносин; щодо відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення; щодо відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду; щодо відшкодування моральної шкоди; щодо захисту прав споживачів; щодо захисту честі, гідності та ділової репутації; інші спори немайнового характеру.

З метою додержання принципу змагальності цивільного/господарського процесу суд вправі вирішувати питання про встановлення судового контролю виключно на підставі письмової заяви стягувача. Вирішення вказаного питання за власною ініціативою суду, на відміну від адміністративного процесу, не допускається.

Умови застосування. Норми КАС України передбачають можливість встановлення судового контролю як під час ухвалення судового рішення (частина 5 статті 382), так і на стадії його виконання (частина 3 статті 382). Відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви (частина 4 статті 382 КАС України). Відповідно, ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження є бажаним, проте не обов’язковим реквізитом заяви про встановлення судового контролю.

Натомість, обов’язковими умовами для встановлення судового контролю у  цивільному/господарському процесах є:  невиконання боржником судового рішення  та наявність відкритого виконавчого провадження. З наведеного слідує, що ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження є обов’язковим реквізитом заяви про встановлення судового контролю, відсутність якого унеможливлює розгляд такої заяви.

Для справедливості варто зазначити, що вказані розбіжності між нормами адміністративного та цивільного/господарського процесів стираються у справах, в яких відповідачем є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб’єкт господарювання державного або комунального сектору економіки. При розгляді таких спорів у порядку цивільного/господарського судочинства допускається встановлення судового контролю до відкриття виконавчого провадження незалежно від характеру спору.

Спеціальний порядок встановлення судового контролю для суб’єкта, який є колегіальним органом. Вказана процедура застосовується лише в порядку адміністративного судочинства, а її запровадження, ймовірно, є найочікуванішою цьогорічною новелою КАС України.

Незважаючи на ефективність судового контролю все ж таки тривалий час існувала сфера, на яку його вплив не поширювався. Мова йде про зобов’язання подати звіт про виконання судового рішення суб’єкта владних повноважень, який є колегіальним органом. Ілюстративною є справа №822/1690/18, яка перебувала на розгляді Хмельницького окружного адміністративного суду. Так, суд зобов’язав Нетішинську міську раду Хмельницької області розглянути на черговій сесії заяву фізичної особи про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та подати звіт про виконання судового рішення. Відповідач десять разів виносив на пленарні засідання сесії Нетішинської міської ради Хмельницької області вказане питання, проте рішення по суті не було прийнято, оскільки велика кількість депутатів або не голосували, або утримувались (детально вказана проблематика проаналізована у публікації [2]). Як виявилось, ні суд, ні інші органи державної влади не мали достатньо повноважень для вжиття заходів по виконанню вказаного судового рішення.

Такий бойкот виконання судових рішень колегіальними органами був непоодиноким. Вирішення вказаної проблеми вдалось знайти завдяки паритетній співпраці теоретиків та практиків. Як наслідок, у частині 4 статті 382-1 КАС України передбачено, що якщо суб’єктом владних повноважень є колегіальний орган і судовим рішенням такого суб’єкта владних повноважень зобов’язано вчинити певні дії, суд може зобов’язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення кожного з членів такого колегіального органу, до чиїх повноважень, завдань чи функцій належить забезпечення виконання такого судового рішення. Відповідно штраф також можна накласти на членів колегіального органу, які в межах своїх повноважень, завдань чи функцій не забезпечили виконання судового рішення (частина 8 статті 382-3 КАС України).

На сьогодні можемо спостерігати за впровадженням вказаних нормативних положень у судову практику. Так, ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі №580/12748/24 зобов’язано подати звіт про виконання судового рішення не лише відповідача – Чигиринську міську раду Черкаського району Черкаської області, а й кожного з депутатів вказаної ради [3]. У встановлений судом двомісячний строк рішення відповідачем належно виконано, що підтверджується ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року у справі №580/12748/24 [4]. Наведений приклад вчергове доводить, що застосування судом своїх контрольних повноважень, передбачених статею 382 КАС України, «стимулює» відповідача – суб’єкта владних повноважень до своєчасного та належного виконання судового рішення.

Перші спроби застосування нового інституту спостерігаємо також в судах цивільної та господарської юрисдикцій (для прикладу, ухвала Господарського суду Житомирської області від 05 травня 2025 року у справі №906/972/24 [5], ухвала Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 04 червня 2025 року №335/1970/23 [6]). Такі випадки є поодинокими та недостатніми для повноцінного аналізу. Єдине, що можна констатувати вже зараз, суди цивільної/господарської спеціалізацій здебільшого зобов’язують подати звіт про виконання судового рішення саме органи державної влади, органи місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання державного або комунального сектору економіки. Тобто навіть під час застосування у цивільному/господарському процесі враховується «первісна» адміністративна природа судового контролю.

Наостанок слід зазначити, що нормативне закріплення інституту судового контролю у сучасному вигляді стало можливим завдяки синергії науки і практики. Так, вже згаданим Законом України від 21 листопада 2024 року №4094-ІХ вирішено низку практичних проблем, а саме:

• поставлено крапку в дискусії щодо етапу, під час якого можна вирішувати питання про зобов’язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення (під час ухвалення рішення у справі чи при її виконанні);
• визначено категорії справ, для яких застосування судового контролю за наявності відповідної заяви є обов’язком суду, а не правом;
• роз’яснено, що відсутність відкритого виконавчого провадження не може бути підставою для відмови у встановленні судового контролю;
• закріплено можливість розглядати питання про встановлення судового контролю під час «фізичної» відсутності матеріалів справи в суді;
• передбачено процесуальний порядок застосування механізмів судового контролю до колегіального органу;
• визначено, що ухвала про зобов’язання подати звіт є остаточною та оскарженню не підлягає;
• доповнено КАС України положеннями про можливість суду за власною ініціативою при прийнятті звіту суб’єкта владних повноважень розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення;
• регламентовано можливість зменшення розміру штрафу або звільнення від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником суб’єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Крім того, деталізовано часові рамки подання заяви про встановлення судового контролю (не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження – не пізніше 30 днів з дня відкриття провадження у справі), сформульовано категорію достатній строк для подання звіту (від 20 днів до 3 місяців).

Вказані проблеми спричиняли труднощі у правозастосуванні. З огляду на нормативні прогалини, сформувалася неуніфікована судова практика застосування судового контролю в адміністративному судочинстві. Адже за відсутності нормативно визначеного порядку, судді по-різному застосовували статтю 382 КАС України, намагаючись обґрунтувати правильність обраного ними підходу. Вказані спроби підлягали прискіпливому аналізу з боку наукової спільноти, яка пропонувала шляхи вирішення проблемних питань. Так, описана проблематика була предметом і моїх науково-практичних досліджень [1].

Попри загальну позитивну оцінку нормативних новел, які стосуються регламентації інституту судового контролю, все ж таки з’являється і поодинока критика. Так, Кабінет Міністрів України (в особі Міноборони України) акцентує увагу на неоднаковому підході до накладення штрафу в адміністративному та цивільному/господарському процесах. Справа в тому, що за нормами КАС України штраф накладається виключно на керівника суб’єкта владних повноважень, який не виконав свого обов’язку з подання звіту про виконання судового рішення. Натомість ЦПК України та ГПК України передбачають накладення такого штрафу на боржника. Накладення штрафу на керівника можливе лише за умови, що боржником є юридична особа та суд зобов’язав подати звіт про виконання судового рішення особисто керівника боржника. Тому Кабмін пропонує змінити одну з норм, вказавши, що керівник органу влади може особисто отримати штраф лише тоді, якщо суд зобов’язав його особисто подати звіт про виконання судового рішення [7].

Ймовірно така законодавча пропозиція, підготовлена Міноборони України, спрямована на захист командирів військових частин, які часто виступають відповідачами в адміністративних справах. Тим не менше, вона видається недостатньо обґрунтованою. Насамперед слід звернути увагу, що уряд пропонує внести зміни не до нових та недостатньо апробованих положень статей 345 ГПК України та 453 ЦПК України, а до статті 382 КАС України, яка вже не один рік демонструє свою ефективність. Так саме особиста зацікавленість керівника суб’єкта владних повноважень (загроза накладення штрафу) є запорукою докладення ним максимальних зусиль для забезпечення виконання судового рішення. Крім того, відмінність в нормативному закріпленні легко пояснюється специфікою суб’єктного складу. В адміністративному судочинстві зобов’язання подати звіт про виконання судового рішення застосовується виключно до суб’єкта владних повноважень, який завжди має статус юридичної особи. Натомість, у цивільному/господарському процесі вказане зобов’язання може стосуватися різних суб’єктів. Саме тому й з’явилася деталізація, що за наявності у боржника статусу юридичної особи штраф може накладатися на його керівника.

Водночас, на захист керівників суб’єктів владних повноважень (в тому числі і командирів військових частин) спрямована норма частини 5 статті 382-3 КАС України, яка дозволяє зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, що підтверджують здійснення керівником такого суб’єкта владних повноважень дій, які спрямовані на виконання судового рішення та які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними. Якщо судове рішення стосується здійснення виплат (пенсійних, соціальних тощо), суд може зменшити розмір штрафу або звільнити від його сплати на підставі доказів, які підтверджують відсутність бюджетних асигнувань у суб’єкта владних повноважень та вжиття його керівником всіх необхідних заходів для встановлення таких бюджетних асигнувань, які, на переконання суду, на момент розгляду звіту є достатніми і вичерпними.

Відтак, чинна редакція статей 382 – 382-3 КАС України є прикладом успішної взаємодії представників правничої спільноти та громадянського суспільства, науковців і практиків з метою підвищення ефективності судочинства та захисту права людини на справедливий суд.

Список використаних джерел

1. Сасевич О.М. Судовий контроль як механізм підвищення ефективності судових рішень Судово-юридична газета. URL (дата звернення: 20.09.2025).
2. Сасевич О.М. Судовий контроль за виконанням дискреційних повноважень. Судово-юридична газета. URL (дата звернення: 20.09.2025).
3. Ухвала Черкаського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі №580/12748/24. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL (дата звернення: 20.09.2025).
4. Ухвала Черкаського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року у справі №580/12748/24. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL (дата звернення: 20.09.2025).
5. Ухвала Господарського суду Житомирської області від 05 травня 2025 року у справі №906/972/24. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL (дата звернення: 20.09.2025).
6. Ухвала Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 04 червня 2025 року №335/1970/23. Єдиний державний реєстр судових рішень. URL (дата звернення: 20.09.2025).
7. Наталя Мамченко Міноборони пропонує змінити умови для накладення штрафів на керівників держорганів за невиконання судових рішень. Судово-юридична газета URL (дата звернення: 20.09.2025).

Подписывайтесь на наш Тelegram-канал t.me/sudua и на Google Новости SUD.UA, а также на наш VIBER, страницу в Facebook и в Instagram, чтобы быть в курсе самых важных событий.