Бесіду вела
Наталя Мамченко,
«Судово-юридична газета»
Україна рухається шляхом реформ. Безпосередньо дотична до того, щоб громадяни відчули зміни на собі, реформа, яка відбулася з прийняттям Закону «Про пробацію». На відміну від судової реформи, про неї говорять значно менше. Але ж саме працівники пробації наразі забезпечують повернення людини, яка вчинила правопорушення, до суспільства.
З якими викликами стикається пробація в Україні, чи розуміють судді та громада її значення та як, попри всі перепони, намагаються втілювати зміни, розповів виконуючий обов’язки директора державної установи «Центр пробації» Міністерства юстиції України Олег Янчук.
— Що таке пробація та яка її основна мета?
— Пробація — це система заходів кримінально-правового реагування, які альтернативні покаранню у вигляді позбавлення або обмеження волі. У світі вона існує вже більше 200 років, але для України це відносно нова система, адже Закон «Про пробацію» був ухвалений в 2015 р. Втім, робота над питанням впровадження пробації в Україні розпочалася ще з 2002 р., коли було перше розпорядження Кабінету міністрів і доручення державному департаменту з питань виконання покарань вивчити над підставі шведського досвіду можливість впровадження в Україні системи санкцій, альтернативних позбавленню волі.
Слід наголосити, що, по-перше, пробація — це не покарання, яке застосовується замість позбавлення волі, а система. Вона передбачає в т. ч. і покарання, альтернативне позбавленню волі, але головна її суть у тому, що вона включає ще й інші елементи, про які ми будемо говорити далі. По-друге, головною метою пробації є безпека суспільства. Пробація не означає можливість правопорушнику уникнути покарання. Це просто більш перспективна і логічна схема виконання цього покарання, поєднана з допомогою, підтримкою, мотивацією до змін без вилучення людини із суспільства.
Важливо, що в результаті пробації до суспільства повертається повноцінна людина, яка не порушує законодавство, працює, сплачує податки, створює сім’ю. Крім того, ця система більш економна порівняно з витратами на забезпечення тюремного ув’язнення.
Тобто з усіх сторін — як з економічної, так і з соціальної система пробації більш прогресивна. Але за умови, що вона працює на повну силу та використовує всі останні досягнення.
— Як пробація працює в системі органів правосуддя?
— Система існуючих нині альтернативних покарань в Україні закріплена Кримінальним кодексом 2001 р. Тоді у кримінальний закон були внесені покарання у вигляді громадських робіт, виправних робіт, позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, а також найбільш розповсюджений захід кримінально-правового реагування — звільнення від відбування покарання з випробувальним строком.
Прийнятий у 2015 р. Закон «Про пробацію» створив систему заходів, спрямованих на реабілітацію людини, в т. ч. виконання покарання, призначеного судом. Також ним було передбачено забезпечення суду інформацією про обвинуваченого на етапі судового розгляду. Таким чином, пробація починає займатися правопорушником ще на етапі, коли прокурор передає в суд обвинувальний акт, і починається судовий розгляд. Саме на цьому етапі підключається пробація, яка забезпечує підготовку досудової доповіді. Це абсолютна новація для правової системи нашої держави, для кримінального процесу і для системи правосуддя.
— Наскільки успішно працює механізм досудової доповіді?
— Досудова доповідь має на меті не просто надання суду інформації, яка характеризує особу обвинуваченого, а дає можливість суду побачити більше, ніж міститься в обвинувальному акті про обставини правопорушення.
Ми маємо інструмент оцінки ризиків вчинення повторного правопорушення, ризиків небезпеки обвинуваченого для суспільства, проводимо аналіз різних сторін життя цієї людини (факторів ризику), який показує, де саме в умовах життєдіяльності або особистості були проблеми, які, скоріше за все, призвели до вчинення правопорушення, та на що необхідно вплинути, щоб мінімізувати ці ризики. Таким чином, ми показуємо суду більше інформації про людину і про шляхи можливого виправлення ситуації без ізоляції особи від суспільства.
Звичайно, йдеться про злочини невеликої, середньої тяжкості або певні категорії тяжких злочинів. Але не про особливо тяжкі злочини. Якщо людина небезпечна для суспільства, то вона, в першу чергу, повинна бути ізольована.
Досудова доповідь у нас почала працювати фактично з минулого року. За цей час ми підготували 20 тис. таких доповідей. На мій погляд, досить успішно, тому що більш ніж у 80% винесених вироків думка пробації і суду щодо можливості застосування до людини покарання, альтернативного позбавленню волі, збігалася.
Підкреслюю, що саме збігалася, бо досудова доповідь не є підставою для прийняття судом рішення, не є доказом винуватості або невинуватості. Вона просто є додатковою інформацією, яка береться судом до уваги або не береться. Суд, якщо захоче, може навіть не читати цю доповідь, але зобов’язаний, згідно закону, запросити її і долучити до матеріалів справи.
— Фактично працівнику пробації доводиться занурюватися у всі аспекти життя людини.Скільки працівників задіяно у цій системі та чи вистачає у них сил на це?
— Система пробації, яка будується в Україні, ймовірно, найбільша за масштабом у Європі. У нас майже 3500 працівників. Підрозділи пробації є у кожній адміністративно-територіальній одиниці України, де є суди, тобто їх майже 600. На обліку сьогодні перебувають 60 тис. наших клієнтів (за законом вони називаються суб’єктами, але ми називаємо їх клієнтами). З них 55 тис. — засуджені за кримінальні правопорушення, тому що ми займаємося і адміністративними справами, де стягнення у вигляді громадських та виправних робіт застосовуються за порушення правил дорожнього руху та інші адміністративні правопорушення.
В цілому протягом року по нашому обліку проходять 150 тис. людей (зокрема, за минулий рік). Це набагато більше, ніж в установах виконання покарань. Якщо порівняти зараз кількість людей, які перебувають на пробації і в установах закритого типу, це співвідношення складає 1:1,5, а в світі воно складає 1:3.
Кількість працівників у підрозділах пробації різна, але закон зараз передбачає таку норму, що кількість персоналу пробації не може перевищувати 5% від кількості суб’єктів пробації, які перебувають на обліку. Тобто відповідаючи на питання, скільки людей займається конкретною особою: клієнтом займається один працівник, а навантаження, яке сьогодні припадає на одного працівника — 40–50 суб’єктів пробації. Звичайно, бажано, щоб працівників пробації було трохи більше — як у Європі, де на одного працівника припадає 20 справ. Але гадаю, що справа не в кількості наших клієнтів, а в наших партнерах — системі правосуддя, у якій зараз пробація на кшталт світового та європейського досвіду хоче зайняти гідне місце. Вона повинна бути ланкою системи правосуддя нарівні з прокуратурою та судом.
— Нещодавно «Право ТВ» мав розмову з суддею із США Вікторією Пратт, яка навела приклади застосування пробації зі своєї практики. Як ми побачили, суддя знала історію кожного «підопічного» та слідкувала, чим завершилося її рішення. Чи сприймають наші судді систему пробації?
— Дійсно, таких прикладів, коли суддя вимагає інформацію про застосування пробації, про історії засуджених, про результати виконання покарання — цього нам дуже не вистачає. Бо поки система пробації формується, зі сторони виглядає, ніби вона нав’язує суду свої методи інформування про людей, яких суд засуджує.
Так не скрізь. У нас є чудові приклади, де налагоджена співпраця суду і пробації. Там працюють і досудові доповіді, й інформування суддів про результати застосування пробації до наших клієнтів. Тобто судді від самого початку задоволені співпрацею із пробацією, тому що вони зацікавлені у винесенні справедливого судового рішення і призначенні покарання, достатнього і необхідного для виправлення. Якщо вони повірили обвинуваченому і пробації, вони мають досить хороший інструмент отримати від пробації об’єктивну інформацію, чи є якийсь прогрес у виправленні людини і т. д.
На мій погляд, судді повинні цікавитись і знати історії людей, щодо яких вони виносять вироки, розуміючи, що це може змінити долю людини: зламати або, навпаки, за допомогою таких інструментів, як пробація, надати другий шанс і мотивувати до позитивних змін.
— Це до питання, з якими викликами Ви зустрічаєтесь на шляху впровадження системи... Обвинувальний ухил системи правосуддя все ж залишається, і не завжди у суддів є розуміння, для чого потрібна пробація.
— Один з викликів — це рівноправність пробації у системі кримінального правосуддя з іншими суб’єктами. Саме сприйняття пробації як обов’язкової, необхідної і рівноправної сторони правосуддя — дуже серйозний виклик. Ми маємо на сьогодні випадки нерозуміння судами необхідності досудової доповіді. Вони постановляють ухвалу про складання досудової доповіді і встановлюють строк від одного до двох днів на її підготовку, що є нонсенсом, адже навіть поспілкуватися з людиною за цей час неможливо. Не запрошують працівника пробації на підготовче судове засідання, де він може розповісти обвинуваченому про суть досудової доповіді, її доцільність. Цей виклик ми, до речі, дуже успішно вирішуємо через систему надання безоплатної правової допомоги.
Адвокати системи безоплатної правової допомоги доводять обвинуваченим корисність участі у підготовці досудової доповіді. В результаті більше 70% обвинувачених надають згоду на участь у підготовці такої доповіді, тобто відповідають на наші запитання. Адже більшість інформації про обвинуваченого ми можемо отримати від нього самого.
Серйозний виклик — об’єктивність цієї інформації. Якщо, наприклад, обвинувачений — спортсмен, то керівник спортивної секції надасть йому позитивну характеристику. А якщо цей спортсмен застосував насильство до співмешканців будинку, то вони будуть характеризувати його як бандита тощо. І працівник пробації, маючи такі різні характеристики, повинен прийняти об’єктивне рішення. Це важко через те, що наша система правосуддя поки має, на жаль, каральний дух, з яким бореться на сьогодні судова реформа. Наші працівники також підпадають під цей вплив. Готуючи досудову доповідь, іноді складно дотримуватися неупередженості у ставленні до інформації, яку ти отримав.
Проте ми не є помічниками слідчого, прокуратури чи сторони захисту, ми не є захисниками потерпілих, які вимагають відшкодування. Вони повинні надати нам інформацію, щоб ми зробили об’єктивний аналіз, і щоб суд в результаті отримав додаткові дані від незаангажованої сторони.
— Як працює механізм оцінки ризиків вчинення повторного правопорушення?
— Як витікає з положень закону, пробація застосовується до всіх правопорушників, вина яких визнана і до яких застосовані покарання, альтернативні позбавленню волі, або до осіб, які звільняються з місць позбавлення волі внаслідок заміни покарання у вигляді позбавлення волі на інший вид покарання. Вони всі, згідно закону, потрапляють під пробацію.
Строк застосування пробації — це строк, на який судом застосоване покарання, альтернативне позбавленню волі. Коли люди потрапляють вже безпосередньо у пробацію, ми також проводимо більш розширену оцінку ризиків і потреб. Офіційно вона називається оцінкою ризиків вчинення повторного правопорушення.
Коли вирок суду набирає законної сили, і правопорушник потрапляє на облік у пробацію, ми, знову-таки, аналізуємо сфери життєдіяльності людини, отримуємо додаткову інформацію з інших джерел, розробляємо план індивідуальної роботи. Тобто, крім контролю за виконанням людиною покладених на нею рішенням суду обов’язків, ми надаємо їй консультації і необхідну допомогу в тому, щоб вирішити проблемні питання життєдіяльності, що впливають на можливий ризик вчинення повторного правопорушення.
Ця система ризиків працює у світі давно, ще з 80-х років, і працює досить успішно. Це і є суть пробації: ми не просто контролюємо, а ще й мотивуємо людину до змін, підказуємо, що саме потрібно змінити, і надаємо допомогу, будучи «посередниками», кейс-менеджерами тощо у процесі життєвих змін.
— Тобто людина має бажати змін та визнати свою провину?
— Якщо суд застосував до людини покарання без позбавлення волі, вона визнала свою провину в суді. Для суду це дуже серйозна обставина. Бувають ситуації, коли особа в цілому визнає вину, проте незгодна з тим, що її дії заслуговували саме на таке покарання. Це, до речі, один з факторів ризику, який характеризує ставлення до вчиненого правопорушення людей внаслідок їх освітнього, культурного рівня, психологічних особливостей, усвідомлення справедливості, доцільності тощо. Не всі люди вважають, що, наприклад, відсутність освіти якось впливає на їх життя, і над цим потрібно працювати.
Втім, наш інструмент показує: якщо не здійснити вплив на підвищення освіти, то буде залишатися ризик вчинення повторного правопорушення, тому всі наші методики передбачають наявність навичок спілкування і мотивації.
Звичайно, зміни можуть відбуватися лише тоді, коли людина дійсно буде їх прагнути. Так, людина може влаштуватися на роботу, виконуючи обов'язок, покладений на неї судом, і т. д., але якщо вона не буде мати бажання, нічого не зміниться. Нас це не влаштовує, бо наше завдання — справжні зміни. Практика свідчить, що ці зміни відбуваються не з перших днів перебування в пробації, адже зазвичай після закінчення розгляду справи в суді і призначення покарання без позбавлення волі у людини створюється враження, що все гаразд. І навіть якщо на етапі судового розгляду вона висловлювала готовність виправлятися, брати участь у програмі, то після вироку психологічно розслабляється.
Та тут знову починається робота з мотивацією до змін, і дуже важливо, щоб особа відчула у працівнику пробації не працівника правоохоронного органу, мета якого якось її обмежити, покарати, а особу, яка, з одного боку, контролює, що відбувається, а з іншого — виступає порадником, до якого варто прислухатися і з яким слід бути більш відвертим, ніж зі слідчим. Насправді це дуже складна річ, і зміни відбуваються саме на тому етапі, коли людина починає вірити, що працівник пробації хоче допомогти.
— Яка роль громади у цій системі та як збирається інформація про клієнтів?
— Найбільш розповсюджена серед українців відповідь на питання, що варто робити з правопорушниками — посадити у в'язницю. Але якщо обговорювати не про порушення, а про особу, яка його вчинила, і обставини, які спонукали її до цього, то люди зазвичай починають замислюватися, і відповідь про ув’язнення вже не здається їм такою однозначною.
Втім, громада може сказати: якщо він вчинив правопорушення, шкоду, то чому ми повинні ним займатися? Ось тут дуже важливим є розуміння, що займатися порушником буде не громада, а система пробації, яка має методики та свої інструменти, щоб запобігти повторному правопорушенню. Але якщо пробація звертається до громади з якимось питанням, то остання має допомогти. Хтось може надати таку допомогу на своїй посаді, хтось, якщо працює у державному секторі — шляхом надання послуг з боку організації. Потужним інструментом є приватне шефство та приватне партнерство, яке ми бачимо в інших країнах. Громади мають бути зацікавлені у тому, щоб їх член, співмешканець не вчинив правопорушення. Простіше за все ув’язнити. Та чи повернеться така людина з в’язниці більш чемною й більш слухняною? Ні. Проте вона повернеться. Тож, мабуть, краще спробувати мотивувати її до змін, ніж сподіватися на щось примарне.
Тому одним із викликів є інформування та підтримка пробації з боку громади та місцевих органів влади. Ми не можемо забезпечувати ефективну пробацію без використання ресурсів громади. Наш працівник — не професійний психолог, не соціальний працівник, не працівник освіти, не працівник служби зайнятості. Але він повинен скоординувати свою діяльність так, щоб допомогти клієнту отримати послуги від цих фахівців. Якщо ці фахівці будуть ставитися до правопорушників з ознаками дискримінації або не будуть вважати, що працівники пробації роблять якусь серйозну справу, чи взагалі не знатимуть, що таке пробація, вони не будуть іти назустріч.
Сьогодні ми збираємо дані шляхом усних та письмових запитів, телефонних розмов, іноді ходимо, як кажуть, ногами, щоб отримати інформацію. Якщо буде електронна база ведення справ суб’єктів пробації, ми миттєво будемо отримувати інформацію про історію правопорушень цієї людини, про те, чи була вона в системі правосуддя тощо. Тоді ми будемо економити дуже багато часу, який зможемо витрачати на безпосередню роботу з людиною. На сьогодні є розпорядження Кабміну щодо електронної системи, що вона має бути створена до 2020 р., але побачимо, чи буде виділено відповідне фінансування.
— Чи достатньо коштів виділено на впровадження системи пробації? Зараз вже підрозділи пробації мають окремі приміщення?
— Так, ще один виклик полягає у тому, що фінансові можливості нашої країни не досить великі. Елементарний приклад: якщо підрозділ пробації буде знаходитися в кабінеті райвідділу поліції, то чи буде бесіда з клієнтом відвертою та чи буде він почувати себе розслаблено і комфортно? Скоріш за все, ні. Він буде приходити туди, як у кабінет слідчого, і так же відповідати на запитання. Це не дасть необхідного результату. Він має відчувати, що його слухають, а за дверима не очікує офіцер з кайданками.
Приблизно 70% наших підрозділів вже перемістилися в окремі приміщення, які місцеві органи державної влади чи комунальні органи надають в оренду, і це дуже нам допомагає. Але питання обладнання цих приміщень, звичайно, нагальне. Зокрема, якщо людина приходить з близькими, з дітьми, потрібні окремі кімнати, де їх можна розмістити.
Якщо буде впроваджуватися електронна система ведення справ суб’єктів пробації, потрібні сучасні комп'ютерні системи, щоб кожен підрозділ був під'єднаний до неї.
Звичайно, питання заробітних плат для наших працівників теж актуальне. Хоча я вважаю, що вони досить серйозно мотивовані до розвитку пробації. Це наша ідея, наше бажання — довести до логічного етапу, коли пробація буде працювати не гірше, ніж у Європі. Однак заробітна плата наших працівників на сьогодні значно поступається винагороді у інших правоохоронних органах і державних структурах. У великих містах це викликає значну плинність кадрів і не дозволяє сформувати міцне професійне ядро.
Крім того, щоб навчити 3000 людей багатьом інструментам і методам роботи пробації, потрібен не один рік. Ми вже маємо певні знання та навички, але постійно з’являються нові інструменти, нові методики, і нам потрібно навчати людей. А для цього теж потрібні ресурси. До того ж, ми хочемо запровадити систему дистанційного навчання.
У підсумку постійно треба доводити, що пробація — це питання таке ж нагальне, як і всі інші реформи: поліцейська, судова, реформа прокуратури, і на це потрібні кошти.
— Звідки відбувався підбір кадрів до пробації?
— Для того, щоб навчити 3000 працівників «з нуля», потрібно чимало часу, тому ми робили ставку на кадровий потенціал кримінально-виконавчої інспекції. Це був орган кримінально-виконавчої служби, який здійснював контроль за виконанням покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Ми почали відбирати з цих людей тих, які бажають розширити спектр своїх знань і працювати в пробації, тобто робили ставку на це кадрове ядро. З часом люди, які відчувають, що це «не їх», йдуть, приходять нові фахівці, і частина цих фахівців уже складає 30%.
— Що є критерієм успішності пробації?
— Наша комунікативна стратегія передбачає, що ми будемо намагатися показувати суспільству позитивні історії, коли наші існуючі чи колишні клієнти розповідають, яким чином потрапляння у пробацію, застосування покарання без позбавлення волі допомогло їм змінити своє життя.
Якщо говорити про успішність нашої роботи, то найбільш зрозумілим показником є кількість повторних порушень серед наших клієнтів. Відсоток вчинення повторних правопорушень у період перебування на пробації складає сьогодні 1–2%. Навіть за умови статистичної похибки це хороший результат.
Але не маючи електронної бази ведення справ суб'єктів пробації, ми не зможемо відслідкувати статистику їх поведінки протягом двох років (це науково доведений період, коли найбільший ризик вчинення повторного правопорушення) після закінчення пробації, як це робить Європа.
Зараз справа ведеться на папері, але якщо людина потрапляє до нас повторно або вже перебувала у місцях позбавлення волі, а ми не маємо цієї інформації, ми повинні отримувати її шляхом письмових запитів з інших джерел. На це йдуть дні, тижні. Електронна система дозволить не лише отримувати швидко цю інформацію, а ще й відслідковувати, чому людина знову потрапила в наше поле діяльності, і не з нуля робити оцінку, а подивитися, що робили стосовно цієї людини раніше, що було успішним, а що ні. Це дає додаткову можливість провести дослідження правильності тих чи інших рішень.
Крім того, електронна система дозволить робити автоматизовані статистичні дослідження, без яких ми не зможемо вдосконалювати наші інструменти. Ми розробили ці інструменти, але у них завжди існує період адаптації, тобто налаштування. Якщо робити це вручну, це розтягнеться на роки.
— Як використовується іноземний досвід у пробації?
— Ми орієнтуємося на європейські стандарти (з 2010 р. існують європейські правила пробації), але в Україні першим почав запроваджуватися канадський досвід. З 2010 р. у рамках україно-канадського проекту реформування системи кримінальної юстиції щодо неповнолітніх розроблялися методики та програми роботи з неповнолітніми, які застосовуються в пробації, і була розроблена модель центру ювенальної пробації, у якій працюють виключно з неповнолітніми. Таких центрів ми з канадськими партнерами створили 13. Це передбачало не лише розробку методики навчання персоналу цих центрів, але й архітектурні особливості приміщень — вони мають бути обладнані за певними правилами: спеціальна кімната для відпочинку, кімната для групової роботи, для роботи психолога, дизайн, спрямований на створення відповідної атмосфери, і навіть міні-кухні. Все це одна система, яка працює на результат. Фактично це наша модель, адаптована до України, але створена на базі канадського досвіду.
Щодо європейських методик. Звичайно, всі нові методики та інструменти починалися з вивчення європейського досвіду. Але якщо взяти, наприклад, інструмент оцінки ризиків вчинення повторного правопорушення, то в Європі є практика, коли деякі країни його не розробляють, а купують у авторів цього інструменту патент на постійне використання. Ми пішли іншим шляхом: взяли європейський досвід і створили власний інструмент оцінки ризиків. У цьому випадку ми використовували досвід Великої Британії, вивчали їх зразки, і їх експерти допомагали нам у рамках проекту Європейського Союзу, який стосувався правової системи в Україні взагалі.
З минулого року з нами працює місія радників у сфері безпеки і права Норвегії, започаткований проект NORLAU, метою якого є створення повномасштабної системи пробації. Він буде консолідувати європейський досвід для того, щоб на всіх щаблях системи національної пробації створити необхідні інструменти.
Пробаційні програми, що застосовуються судом до осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням — це теж дуже серйозні інструменти, які ми створили самостійно після вивчення досвіду багатьох країн: Литви, Латвії, Швеції, Грузії. Тобто ми їх аналізували, але вирішили розробити свій механізм.
Навчальні програми для наших працівників також створені із залученням канадських і європейських експертів. Не можна сказати, юридичне чи психологічне спрямування у них превалює. Колись ми питали у партнерів, хто за кваліфікацією є працівник пробації в інших країнах, адже такої окремої професії немає, і вони відповіли, що називають працівників пробації «соціальними юристами». Такий працівник повинен знати і основи юриспруденції, які дозволяють йому виконувати процедурні рішення, брати участь у кримінальному процесі, у виконанні покарань (кримінально-виконавче право, процесуальне право), і мати навички комунікації з засудженими. Наші програми передбачають навчання навичкам здійснення мотиваційного інтерв'ювання, просоціального моделювання, які необхідні соціальному психологу, навчання деяким навичкам когнітивно-поведінкового втручання.
Тобто українські працівники пробації отримують як юридичну, так і соціально-психологічну підготовку. Хоча система роботи з суб'єктами не виключає можливості за необхідності залучення більш глибоких спеціалістів саме з психології, тобто професійних психологів та професійних соціальних працівників. Але наші працівники — це «універсальні солдати», які повинні вміти усе.
— Чи спостерігається в Україні збільшення випадків застосування альтернативних видів покарань?
— Це залежить не лише від пробації. Те, що система правосуддя не повинна мати на меті ув’язнити людину, зрозуміло, написано у всіх міжнародних стандартах і підтримується на сьогодні у всіх деклараціях нашої системи правосуддя. Звичайно, коли буде нормально працювати судова система, і рішення про застосування альтернативних покарань матимуть більший успіх, судді будуть застосовувати їх більше, і прокуратура буде частіше погоджуватись з ними, якщо побачить, що пробація здійснює контроль у цій сфері.
Зараз важко говорити про збільшення й тому, що кількість засуджених в цілому зменшується як наслідок реформи. Але коли система буде працювати в нормальному режимі, впевнений, що буде тенденція до збільшення частки альтернативних покарань.
