«Судово-юридична газета» повідомляла про те, що Велика Палата Верховного Суду ухвалила рішення у справі про порушення права на повагу до приватного життя. Тоді, після набрання законної сили рішенням ЄСПЛ у справі «Лазоріва проти України», заявниця звернулася до ВС з вимогою скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, якими, на її думку, було порушено її право на опіку над племінником, позбавленим батьківського піклування.
Нагадаємо, умови перегляду справи на підставі винесеного ЄСПЛ рішення Велика Палата Верховного Суду розтлумачила у постанові від 29 березня 2018 року. Оскільки Європейський суд з прав людини не встановив порушення ст.8 Конвенції в її матеріальному аспекті, то належним заходом індивідуального характеру в цій справі, на думку суддів Великої Палати, є скасування ухвал апеляційного суду та ВССУ і направлення справи на новий розгляд судом другої інстанції.
Проте троє суддів ВП ВС - Олена Кібенко, Всеволод Князєв та Олександра Яновська вважають, що у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків, усиновлювачів чи то опікунів. Відповідна правова позиція відображена і у постанові Великої Палати від 4 липня 2018 року.
Однак, захід індивідуального характеру, обраний ВП ВС у цьому випадку, а саме направлення справи на новий розгляд, на думку О.Кібенко, В.Князєва та О.Яновської, навряд чи узгоджується із метою забезпечення найкращих інтересів дитини.
«У цій справі питання забезпечення балансу інтересів з точки зору захисту прав дітей повинно бути пріоритетним. Суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце проживання, місце навчання, психологічний стан дитини тощо.
Скасування рішення про усиновлення малолітнього призводить до скасування юридичної підстави його проживання з усиновителями, яких, можливо, і дитина, і оточуючі сприймають як батьків дитини. Можливий подальший тривалий розгляд справи може призвести до фактичного розлучення малолітнього зі своєю сім'єю.
Такий розвиток подій, на нашу думку, призведе до вкрай негативних психологічних наслідків для малолітнього, і ніяк не відповідає його «найкращим інтересам», — зазначають судді у спільній окремій думці.
Безпосередньо у тексті Конвенції визначення та критеріїв принципу «найкращих інтересів дитини» відсутні, проте ЄСПЛ наводить їх у рішеннях по справах «М.С. проти України» та «Мамчур проти України».
Зокрема, Суд вказав, що у кожній конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, в найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки з сім'єю, окрім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або явно неблагонадійна; і по-друге, в найкращих інтересах дитини забезпечити її розвиток в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є неблагонадійним.
«Зі змісту рішення Апеляційного суду встановлено, що 2 жовтня 2012 року ухвалено рішення про усиновлення дитини, тобто з того часу та на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду дитина фактично була прийнята усиновлювачами в свою сім'ю на правах сина. Протягом такого проміжку часу дитина адаптувалась до нової сім'ї та створила відповідні родинні зв'язки.
Крім того, рішеннями судів нижчих інстанцій та рішенням ЄСПЛ не встановлено, що середовище в якому на даний час знаходиться дитина є неблагонадійним. А отже, немає підстав стверджувати, що принцип "найкращих інтересів дитини" було порушено у зв'язку із встановленням ЄСПЛ процесуального порушення статті 8 Конвенції у справі «Лазоріва проти України», — вважають О.Кібенко, В.Князєв та О.Яновська.
Також судді наголосили на важливому питанні, що стосується пріоритетності форми влаштування дітей-сиріт та дітей, що позбавлені батьківського піклування.
«Усиновлення є пріорітетнішою формою влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, адже опіка не породжує взаємозв'язку між опікуном та особою, над якою встановлено опіку, як дитини та батьків, що випливає із усиновлення. Враховуючи обмежений характер спілкування (єдина зустріч) між хлопчиком та його тіткою, це не надало б йому переваг члена родини.
Отже, навряд встановлення опіки у даному випадку буде спрямовано на забезпечення "найкращих інтересів дитини", тоді як при усиновленні такий найвищий інтерес полягає в тому, аби дитина жила в сім'ї в оточенні матері та батька, які забезпечать їй атмосферу любові та розуміння», — вважають троє суддів ВП ВС.
Разом з тим, О.Кібенко, В.Князєв та О.Яновська зауважили, що двоє їх колег з ЄСПЛ також висловлювали окремі думки під час розгляду справи «Лазоріва проти України».
Так, суддя Г. Юдківська зазначила, що хоча постійне піклування у формі опіки заявницею, члена розширеної сім'ї дитини, було для нього чудовою можливістю підтримувати контакти з сім'єю його походження, воно не надало б йому основних переваг статусу члена родини. З огляду на дуже обмежені стосунки між заявницею та хлопчиком, усиновлення останнього родиною, яка виховуватиме його у спосіб, який належним чином замінить дійсні біологічні зв'язки, повністю відповідало його найкращим інтересам.
В свою чергу суддя ЄСПЛ Де Гаетано наполягав на тому, що заявниця, як тітка дитини, мала право на те, щоб її думки та її пропозиція стати опікуном хлопчика були належним чином розглянуті судом, який зрештою ухвалив рішення щодо усиновлення хлопчика третіми особами, а не залишені без уваги на сумнівних підставах. Водночас суддя визнав, що у цій справі усиновлення відповідало найкращим інтересам дитини. Іншими словами, йдеться про процесуальний недолік, який, тим не менш, призвів до правильного результату для дитини.
«З огляду на вищенаведене, вважаємо, що у даній справі досягнення restitutio in integrum шляхом передачі справи на новий апеляційний розгляд без порушення законних інтересів інших осіб, зокрема малолітньої дитини, є неможливим. Саме тому, на нашу думку, з метою дотримання балансу інтересів, врахування «найкращих інтересів дитини» заяву Н.Лазорівої необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення — без змін», — резюмували О.Кібенко, В.Князєв та О.Яновська.
Нагадаємо, раніше судді ВП ВС Наталя Антонюк, Світлана Бакуліна, Леонід Лобойко, Олена Кібенко, Лариса Рогач та Олександра Яновська виклали спільну окрему думку по справі стосовно захисту порушеного права власності у кримінальному провадженні.
Крім того, 6 листопада ВП ВС вирішила спір стосовно примусового виселення зі службового житла, який раніше також був предметом розгляду в Європейському суді з прав людини.
