Конституційний Суд України ухвалив Рішення у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд».
Цим Рішенням Суд визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним):
- положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453–VІ (далі – Закон № 2453) у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192–VІII (далі – Закон № 192). Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року – 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року – 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року – 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року – 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року – 15 мінімальних заробітних плат».
- положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402–VІII зі змінами, а саме:
- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв’язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв’язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;
- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв’язку з обов’язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;
- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв’язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.
Конституційний Суд України зазначає, що Верховна Рада України шляхом внесення змін до Закону № 2453 Законом України «Про внесення зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 19 грудня 2013 року № 716–VI, Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76–VIII та Законом № 192 періодично змінювала (зменшувала) розмір посадового окладу судді місцевого суду як базової складової винагороди судді.
Конституційний Суд України звертає увагу на те, що Законом № 1402 виділено окрему категорію суддів – «судді, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання». Внаслідок цього на сьогодні питання розміру суддівської винагороди регулюється двома законами: Законом № 2453 в редакції Закону № 192 для суддів, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, та Законом № 1402 для суддів, які пройшли таке оцінювання.
У Рішенні зазначається, що суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід’ємною складовою його статусу, яка згідно з частиною другою статті 133 Закону
№ 2453 у редакції Закону № 192 складається з посадового окладу та доплат за вислугу років, перебування на адміністративній посаді в суді, науковий ступінь, роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Законодавець, періодично зменшуючи розмір посадового окладу судді місцевого суду, визначеного частиною третьою статті 129 Закону № 2453, та запроваджуючи правове регулювання вказаного питання двома різними законами України, а саме Законом № 2453 у редакції Закону № 192 та Законом № 1402, не врахував того, що судді, які не пройшли кваліфікаційного оцінювання, у тому числі з причин, що не залежать від них особисто, та отримують суддівську винагороду за Законом № 2453 в редакції Закону № 192, не втратили гарантій своєї незалежності, передбачених Основним Законом України, оскільки не позбавлені статусу судді.
«Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому», – йдеться у Рішенні.
Отже, Конституційний Суд України вважає, що положення частини третьої статті 133 Закону № 2453 в редакції Закону № 192 звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів у частині зменшення гарантованого розміру винагороди судді, створює загрозу для незалежності як судді, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддю через розмір його матеріального забезпечення. Таким чином, положення частини третьої статті 133 Закону № 2453 в редакції Закону № 192 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.
Так, застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 підхід до об’єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.
Конституційний Суд України вважає, що юридичне регулювання, встановлене положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192, яке поширюється на суддів, які не здійснюють правосуддя через обставини, що не залежать від них особисто або не обумовлені їхньою поведінкою, звужує зміст та обсяг гарантій незалежності суддів, створює загрозу для незалежності як суддів, так і судової влади в цілому, а також передумови для впливу на суддів. Отже, положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону № 192 для цілей застосування окремих положень Закону № 1402 суперечить частинам першій, другій статті 126 Конституції України.
Положення частин третьої, десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453–VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192–VІII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ВРП оприлюднила заяву щодо звернень суддів стосовно заморожування зарплат.
19 листопада, відбулось засідання Ради суддів України, на якому члени РСУ розглянули питання про забезпечення суддівської незалежності і звернення до Верховної Ради України.
Член Ради суддів України, суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Єгор Краснов висловився щодо заморожування рівня суддівських зарплат.
Також повідомлялось, що суддя Верховного Суду висловилася про заморожування суддівських зарплат. Проект закону №9258 суперечить суті судової реформи, яка запроваджена в Україні.
Крім того, ми писали, що Міністерство фінансів пропонує зменшити суддівські посадові оклади. За рахунок заощаджених грошей урядовці обіцяють забезпечити соціальний захист населення і зміцнити обороноздатність країни.
