Велика Палата Верховного Суду у справі №904/7326/17 (постанова від 5 грудня 2018 року) дійшла висновку про те, що передача виконавчого документа чи виконавчого провадження від приватного виконавця до іншого приватного чи державного виконавця може здійснюватися лише за заявою чи згодою стягувача.
Передача виконавчого документа може здійснюватися:
- від органу Державної виконавчої служби до приватного виконавця;
- від приватного виконавця до органу Державної виконавчої служби;
- від одного приватного виконавця до іншого.
Причому в усіх наведених випадках передача виконавчого документа здійснюється лише за заявою стягувача (принцип диспозитивності).
Така передача відбувається лише у прямо передбачених законом випадках, зокрема, у разі зупинення діяльності сам приватний виконавець або Міністерство юстиції України (у випадку припинення діяльності на підставі наказу за наявності незакінчених проваджень) вирішує питання про заміщення його іншим приватним виконавцем. У разі відсутності згоди стягувача приватний виконавець повертає виконавчий документ стягувачу або, відповідно до рішення останнього, передає його відповідному органу Державної виконавчої служби чи іншому приватному виконавцю.
Принцип передачі виконавчих проваджень виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження, повною мірою не може бути реалізований щодо приватних виконавців, оскільки вони мають низку обмежень у своїй діяльності, зокрема:
- щодо змісту рішень (ч. 2 ст. 5 Закону №1404-VIII «Про виконавче провадження» містить перелік рішень, які можуть виконуватися лише державними виконавцями. За змістом цієї норми, до таких рішень фактично належать рішення, де боржником чи стягувачем є держава, або здійснюється виконання рішень адміністративних судів, рішень Європейського суду з прав людини, рішень про виселення та вселення фізичних осіб, рішень про конфіскацію майна, рішень, де боржники — діти або недієздатні особи та інші);
- щодо кількості виконавчих документів (згідно з п.1 ч. 3 ст. 5 Закону №1404-VIII, приватний виконавець має право повернути виконавчий документ стягувачу, якщо на момент подачі стягувачем заяви про примусове виконання рішення кількість виконавчих документів за рішеннями про стягнення періодичних платежів, заробітної плати, заборгованості фізичних осіб з оплати житлово-комунальних послуг, поновлення на роботі перевищує 20% загальної кількості виконавчих документів, що перебувають на виконанні у приватного виконавця);
- щодо суми стягнення (протягом першого року зайняття діяльністю приватного виконавця він не може здійснювати примусове виконання рішень, за якими сума стягнення становить 20 та більше мільйонів гривень або еквівалент в іноземній валюті (абз. 13 ч. 2 ст. 5 Закону №1404-VIII).
Таким чином, поширення на приватних виконавців дії правила щодо передачі всіх виконавчих проваджень виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження щодо боржника, призведе до створення для державних виконавців більш сприятливих умов діяльності, що є неприйнятним з огляду на мету реформи системи примусового виконання рішень — дотримання балансу повноважень приватних і державних виконавців.
