Закони України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та «Про виконавче провадження» закріплюють принцип диспозитивності виконавчого провадження та визначають його обов’язковість. Відтак, стягувач має право вибору: пред’явити виконавчий документ для примусового виконання до органу Державної виконавчої служби чи до приватного виконавця, якщо виконання рішення віднесено до компетенції як органів Державної виконавчої служби, так і приватних виконавців. А застосування правила щодо обов’язкового передання виконавчого провадження від приватного виконавця до державного і навпаки, на думку суддів Великої Палати Верховного Суду, призведе до порушення основоположного принципу диспозитивності та, як наслідок, права стягувача на вибір виконавця.
Разом з тим, ВП ВС зауважує, що системи державного та приватного виконання судових рішень не є рівноцінними та замінними. Так, для стягувача має значення, звертатися до органу ДВС чи до приватного виконавця, адже умови співпраці з державним та приватним виконавцем різняться. «Примусова передача виконавчого провадження від приватного виконавця до органів Державної виконавчої служби позбавить стягувача наведених вище прав та гарантій, встановлених законодавством. Необхідність передання виконавчого провадження іншому виконавцю, який перший відкрив провадження, може створити істотні ускладнення як для стягувача (наприклад, якщо виконавець, який першим відкрив виконавче провадження щодо боржника, знаходиться у віддаленій від стягувача місцевості), так і для приватного виконавця, який буде змушений виконувати виконавчі документи по всій території України, не маючи для цього відповідних можливостей і ресурсів. Це може спричинити суттєве підвищення витрат на виконання, які буде змушений нести стягувач і які можуть бути не покриті за рахунок коштів боржника», — йдеться у постанові ВП ВС від 5 грудня 2018 року у справі №904/7326/17 (провадження №12-197гс18).
Таким чином, Велика Палата ВС підтвердила право стягувача вільно обирати орган для здійснення примусового виконання рішення — Державну виконавчу службу або приватного виконавця.
Стосовно порядку виконання декількох виконавчих документів щодо одного боржника (формування зведеного провадження)
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 30 ЗУ «Про виконавче провадження», виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження. Другий абзац зазначеної норми передбачає, що виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.
ВП ВС наголошує, що наведені положення становлять два логічно завершених автономних аспекти регулювання, що відносяться до предмета ст. 10 ЗУ «Про виконавче провадження», яка визначає особливості виконання кількох рішень державним або приватним виконавцем залежно від того, до кого надійшли на виконання кілька виконавчих документів щодо одного боржника.
Разом з тим, правило щодо виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження тим виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо такого боржника, стосується виключно державних, а не приватних виконавців. Щодо останніх діє правило абз. 2 ч. 1 цієї ж статті про виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження.
Відступ від раніше висловлених позицій ВП ВС
У постанові від 14 березня 2018 року у справі №660/612/16-ц (провадження №14-19цс18) ВП ВС зробила висновок про те, що при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника незалежно від кількості судових рішень та юрисдикцій, у яких ці судові рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та незалежно від кількості стягувачів. Такий висновок міститься також у постановах ВП ВС від 12 вересня 2018 року у справі №906/530/17 (провадження №12-213гс18); від 17 жовтня 2018 року у справах №5028/16/2/2012 (провадження №12-192гс18) та №927/395/13 (провадження №12-189гс18).
Розглянувши справу № 904/7326/17, ВП ВС вирішила відступити від зазначених висновків шляхом їх уточнення:
Ст. 30 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачає обов’язок лише державного виконавця передати відкрите виконавче провадження іншому державному виконавцю, який першим відкрив виконавче провадження, для виконання ним у рамках зведеного виконавчого провадження кількох рішень щодо одного боржника.
Приватний виконавець не зобов’язаний передавати виконавчий документ чи виконавче провадження для виконання тому державному чи приватному виконавцеві, який перший відкрив виконавче провадження щодо боржника, для виконання кількох рішень щодо одного боржника у рамках зведеного виконавчого провадження.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що Касаційний цивільний суд у складі ВС висловився щодо оскарження дій виконавця стосовно оцінки арештованого майна.
Також ми писали писали про правову позицію Великої Палати ВС щодо оскарження дій виконавця стосовно виконання судових рішень про конфіскацію майна.
