Конституційний Суд України визнав неконституційним встановлення мінімально необхідного віку для нарахування пенсії за вислугу років.
Так, 4 червня 2019 року Конституційний Суд України ухвалив рішення у справі за конституційними поданнями 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» та 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державну службу», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про статус народного депутата України», «Про дипломатичну службу», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про Кабінет міністрів України», «Про прокуратуру», а також Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого постановою Верховної Ради України №379/95–ВР від 13 жовтня 1995 року. Про це інформує відділ комунікацій Конституційного Суду України та правового моніторингу.
Цим рішенням Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. а ст. 54, ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788–ХІІ від 5 листопада 1991 року (далі — Закон №1788) зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213–VIII від 2 березня 2015 року (далі — Закон №2013), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №911–VIII від 24 грудня 2015 року (далі — Закон №911).
Конституційний Суд України зазначає, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об’єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов’язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
У рішенні зазначається, що Законом №911 встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників льотного та льотно-випробного складу та 55 років — для працівників освіти, охорони здоров’я та соціального забезпечення, а також артистів театрально-концертних та інших видовищних закладів, підприємств і колективів.
Відповідно до ст. 51 Закону №1788, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Тобто у зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров’я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров’я і безпеки оточуючих.
З наведеного випливає, що втрата професійної працездатності або придатності не пов’язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Конституційний Суд України виходить з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у п. а ст. 54 Закону №1788, та 55 років для осіб, зазначених у п. е, ж ст. 55 Закону №1788, нівелює сутність права на соціальний захист, не відповідає конституційним принципам соціальної держави та суперечить положенням ст. 1, 3, ч. 3 ст. 22, ст. 46 Основного Закону України.
Крім того, на думку Конституційного Суду, внесення Законом №213 змін до оспорюваних положень Закону №1788 щодо підвищення на п’ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п’ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної ст. 51 Закону №1788, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія ст. 51 Закону №1788 поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у ст. 54, 55 Закону №1788. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788 випливає, що стан здоров’я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених п. а ст. 54, п. а, б, в, г, д, е, є, ж ст. 55 Закону №1788, через певний проміжок часу погіршується, у зв’язку з чим вони втрачають професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положення Закону №1788 щодо підвищення на п’ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п’ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
У рішенні КСУ зазначається, що законодавець, зрівнявши вік виходу на пенсію для чоловіків і жінок, зайнятих на визначених п. а, б, в, г, д ст. 55 Закону №1788 роботах, що пов’язані зі шкідливим впливом на здоров’я та призводять до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком, скасував спеціальні гарантії щодо охорони праці і здоров’я жінок та встановлені спеціальні умови набуття права на пенсію за вислугу років.
З огляду на наведене оспорювані положення п. а ст. 54, ст. 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, суперечать положенням ст. 1, 3, 46 Основного Закону України.
Внесені Законом №213 зміни до п. а, б, в, г, д ст. 55 Закону №1788 в частині підвищення на п’ять років віку виходу на пенсію для жінок також є такими, що суперечать ч. 3 ст. 24 Конституції України.
Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржене.
Нагадаємо, раніше «Судово-юридична газета» писала, що перший сенат КСУ розглядав конституційність пунктів закону щодо контрактної форми роботи.
Крім того, 3 червня 2019 року до КСУ надійшло конституційне подання 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень ч. 6 ст. 6 Закону України «Про оплату праці», ч. 6 ст. 96 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774–VІІІ від 6 грудня 2016 року.
