Фабула справи № 902/341/17: Міська рада (позивач) звернулася до господарського суду з позовом до фізичної особи — підприємця (відповідач) про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки шляхом демонтажу розташованої на ній тимчасової споруди з габаритними розмірами. Позов мотивовано самовільним зайняттям земельної ділянки та розміщенням на ній тимчасової споруди без належного на те права.
Рішенням суду першої інстанції, яке залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції, в задоволенні позову було відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що на час розгляду справи на земельній ділянці розташовано об'єкт нерухомого майна, що належить відповідачу, який використовує його у підприємницькій діяльності, тому застосування обраного позивачем способу захисту своїх прав фактично не призведе до їх відновлення, зокрема до реального повернення земельної ділянки у користування позивача.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду погодився з висновками, зробленими судами першої та апеляційної інстанцій, зазначивши, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що заявлені позивачем вимоги спрямовані та безпосередньо стосуються, у тому числі, позбавлення відповідача права володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю, оскільки фактично йдеться про припинення права власності відповідача шляхом знесення розташованого на цій земельній ділянці об'єкта нерухомості, що суперечить положенням Конституції України та вимогам законодавства, яке регулює відповідні правовідносини власності в Україні.
В постанові від 14.03.2019 у справі № 902/341/17 Верховний Суд зазначив наступне.
У вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.
Відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, зокрема з огляду на правомірність набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна. У таких випадках положення статті 212 ЗК України застосуванню не підлягають.
З постановою можна ознайомитись за посиланням.
Раніше «Судово-юридична газета» писала про помилки в Державному земельному кадастрі.
