29 серпня народні депутати від фракції «Слуга народу» Данило Гетманцев, Павло Фролов та Святослав Юраш зареєстрували у Верховній Раді законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав споживачів фінансових послуг» №1085.
Як пояснюють автори, наразі в Україні на низькому рівні ефективності знаходяться механізми захисту прав споживачів фінансових послуг; водночас споживачі не до кінця розуміють умови кредитних договорів та позбавлені можливості оцінити реальну вартість споживчого кредиту.
Закон «Про захист прав споживачів» приділяє недостатньо уваги сфері фінансових послуг, а центральний орган виконавчої влади, який займається питаннями захисту прав споживачів (Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба), взагалі не має повноважень, а отже, й важелів впливу на надавачів фінансових послуг.
У свою чергу, законодавство, що визначає компетенцію регуляторів ринків фінансових послуг (Національного банку України, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, та Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку), не наділяє їх повноваженнями захисту прав споживачів фінансових послуг, а тому на практиці права та інтереси споживачів даної сфери фактично лишаються поза межами захисту з боку держави.
Більш того, більшість споживачів фінансових послуг взагалі не розуміють та не знають своїх законних прав через вкрай низький рівень фінансової грамотності. Такі поняття, як кредит, іпотека, страхування, змінювані процентні ставки, інвестиційні фонди, акції або облігації залишаються для значної частини населення невідомими, страшними та складними для розуміння словами.
Все це разом провокує виникнення небезпечної ситуації, коли надавачі фінансових послуг відчуватимуть сваволю та безкарність, а отже — вдаються до недобросовісного провадження своєї діяльності.
Так, наприклад, ухвалення Верховною Радою у 2016 році Закону «Про споживче кредитування» (далі — Закон) мало на меті врегулювати відносини у сфері кредитування банками та іншими фінансовими установами фізичних осіб для придбання товарів (робіт, послуг) та для задоволення потреб, не пов’язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов’язків найманого працівника.
З одного боку, ухвалення Закону стало позитивним зрушенням у сфері регулювання споживчого кредитування, але з іншого боку — Закон не в достатній мірі вирішив проблеми браку інформації, що надається споживачеві фінансових послуг до та під час укладання кредитних договорів, використання у договорах посилань на інші документи (публічні оферти), що містять норми, які впливають на умови кредитування. Через це споживачі не до кінця розуміють умови кредитних договорів та позбавлені можливості оцінити реальну вартість споживчого кредиту. Це — яскравий приклад поєднання низької фінансової грамотності, недобросовісної діяльності фінансових установ та законодавчих прогалин у споживчому кредитуванні.
«Так, положеннями Закону, зокрема, встановлено, що реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, а для цілей її обчислення визначаються загальні витрати за споживчим кредитом. При цьому Законом наведено перелік послуг та платежів, які до них включаються, а саме: проценти за користуванням кредитом, комісії та інші обов’язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування та повернення кредиту. В той же час визначено, що платежі за додаткові та супутні послуги третіх осіб, пов’язані з договором про споживчий кредит, не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом.
Варто зазначити, що на практиці додаткові послуги третіх осіб, що супроводжують укладення та обслуговування кредиту, значно збільшують загальну вартість кредиту та розмір сум, які повинен сплачувати споживач, у порівнянні з оголошеними. Отже, прийняття споживачем рішення щодо придбання товарів (робіт/послуг) за рахунок кредитних коштів суттєво відрізняється від прийняття рішення щодо такого придбання за рахунок власних заощаджень. Прагнення споживача придбати бажаний товар тут і зараз зазвичай превалює над аналізом та прогнозуванням витрат, пов’язаних із придбанням цього товару в кредит.
Так, проведені серед банків дослідження щодо висвітлення реальної ставки з урахуванням загальних витрат за кредитом показали, що задекларована банком номінальна процентна ставка споживчого кредиту (який би її розмір не встановлювався — 4%, 12%, 18%, 25%) часто виявляється значно меншою від розміру реальної процентної ставки, розрахованої з включенням до загальних витрат за кредитом послуг третіх осіб, що суттєво збільшує загальні витати за кредитом. Зокрема, були виявлені випадки, коли розмір реальної ставки за споживчими кредитами без врахування додаткових послуг третіх осіб досягав 75% (при номінальній ставці 10% реальна ставка складала 75%), у той час як її розмір із врахуванням послуг третіх осіб досягав 155%. Тобто, розмір реальної ставки за споживчими кредитами за рахунок додаткових та супутніх послуг третіх осіб може зрости удвічі. У результаті споживач не здатний реально оцінити свої фінансові можливості для виконання зобов’язань за кредитом, що призводить до збільшення рівня кредитного ризику, збитків і втрат капіталу фінансових установ, соціальної напруги в суспільстві, акцій протесту. Зважаючи, що громадяни здебільшого не в змозі самостійно, належним чином та об’єктивно оцінювати свої фінансові ризики у довгостроковій перспективі, держава й має здійснювати захист інтересів споживачів на законодавчому рівні, встановлюючи відповідні регуляторні норми.
Отже, у прийнятій редакції Закон не забезпечує всебічного захисту прав та інтересів споживачів у сфері споживчого кредитування. Загальні витрати за споживчим кредитом повинні відображати усі витрати споживача, у тому числі пов’язані зі страхуванням, оцінкою та наданням нотаріальних послуг. Фінансова установа, що надає послуги із споживчого кредитування, на відміну від споживача, враховуючи здійснення нею професійної діяльності з кредитування, цілком обізнана про ринкові ціни на послуги та дії, що необхідні для укладення договору про споживче кредитування. Під час розрахунку орієнтовної вартості кредиту фінансова установа має можливість використовувати фактичні дані за аналогічними нещодавно укладеними договорами, адже продукти споживчого кредитування є стандартизованими.
Такі законодавчі прогалини лише погіршують ставлення українців до фінансової системи та ще більше знижують рівень їх довіри, який декілька років тому стрімко наблизився до мінімальних показників і лише зараз починає повільно відновлюватись.
З огляду на вищевказане, нагальна необхідність врегулювання питання захисту прав споживачів фінансових послуг є очевидною. Це потребує внесення змін до низки законодавчих актів України, з метою створення дієвої та чіткої системи захисту прав споживачів фінансових послуг, наділення відповідними повноваженнями регуляторів даного ринку, визначення правильних підходів до регулювання споживчого кредитування та встановлення відповідальності за порушення прав споживачів фінансових послуг», — вказують автори в пояснювальній записці.
Які зміни пропонуються
Законопроект пропонує внести зміни до низки законодавчих актів України, таких як Кодекс України про адміністративні правопорушення, Закони України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про захист прав споживачів», «Про рекламу», «Про банки і банківську діяльність», «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», «Про Національний банк України» та «Про споживче кредитування».
Як відзначають автори, законопроект передбачає такі блоки змін:
- Встановлення повноважень державних органів щодо захисту прав споживачів фінансових послуг та визначення принципів захисту прав споживачів фінансових послуг
Проект Закону передбачає доповнення відповідних законодавчих актів нормами, які надають органам, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, чіткий перелік повноважень для реалізації завдання захисту прав споживачів фінансових послуг.
Такими органами відповідно є Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку та Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.
- Запровадження відповідальності фінансових установ за порушення прав споживачів фінансових послуг
Законопроект надає уповноваженим органам право застосовувати до фінансових установ та інших суб’єктів господарювання, що надають фінансові послуги, заходи впливу та накладати на посадових осіб юридичної особи або фізичних осіб — підприємців, які надають фінансові послуги, адміністративні стягнення.
Також диспозиції відповідних норм Кодексу України про адміністративні правопорушення доповнені нормами, які чітко визначають певні порушення прав споживачів фінансових послуг як склад адміністративного правопорушення.
- Зміни до Закону України «Про споживче кредитування», якими передбачається розширити поняття загальних витрат за споживчим кредитом шляхом включення до нього усіх витрат споживача, включаючи додаткові та супутні послуги третіх осіб. У зв’язку з цим, пропонується у Додатку 1 до Закону внести зміни у розділ 4 щодо орієнтовної вартості кредиту для споживача.
Також законопроект пропонує доповнити Закон новими Додатком 2 та Додатком 3, якими встановити єдиний для всіх фінансових установ-кредитодавців формат розрахунку загальної вартості кредиту для споживача та єдину формулу розрахунку реальної річної процентної ставки, результати розрахунків яких мають бути зазначені у договорі про споживчий кредит. Відповідні зміни із посиланням на додатки також необхідно внести до статті 8 Закону.
У зв’язку із пропонованим законопроектом запровадженням на законодавчому рівні єдиного для всіх кредитодавців підходу до визначення розрахунку загальної вартості кредиту для споживача та розрахунку реальної річної процентної ставки законопроектом пропонується виключити з повноважень органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг, затвердження методики розрахунку загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Натомість пропонується надати таким органам права встановлювати у межах своєї компетенції додаткові вимоги до паспорту споживчого кредиту, що надасть можливість державним регуляторам ринків фінансових послуг посилити стандарти розкриття інформації про споживчий кредит залежно від його виду та убезпечити споживачів фінансових послуг від ризиків порушення їх прав завдяки надання їм у тих чи інших випадках більш повної інформації для прийняття рішення.
Крім того, законопроектом пропонується уточнити норми Закону щодо укладення договору про споживчий кредит у вигляді електронного документа та використання електронного підпису до та під час підписання такого договору, а також у разі внесення змін до нього.
- Запровадження однакових правил для банків та небанківських установ у сфері реклами фінансових послуг та надання інформації про них
Проект Закону запроваджує однакові вимоги до реклами послуг (положення Закону України «Про рекламу» щодо реклами у сфері фінансових послуг пропонується викласти у новій редакції), до договорів про надання фінансових послуг, щодо розкриття інформації банками та небанківськими фінансовими установами та однакову відповідальність за порушення прав споживачів фінансових послуг. Це дозволить споживачам краще порівнювати різні фінансові продукти, а також створить однакові конкурентні умови для самих фінансових установ.
