Велика Палата Верховного Суду у справі №569/15646/16-ц роз’яснила, чим поворот виконання відрізняється від безпідставно набутого майна.
Обставини справи
У листопаді 2016 року ВЧ А0796 звернулася до суду з позовом, у якому просила стягнути з відповідача на свою користь безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 65 431,13 грн.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що скасовано постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 8 липня 2011 року у справі №2-а-282/11 за адміністративним позовом до ВЧ А0796 про зобов`язання відповідача донарахувати і виплатити грошове забезпечення, на виконання якої ВЧ А0796 виплатила відповідачу спірну суму коштів.
Після цього ВЧ А0796 звернулася до суду із заявою про поворот виконання рішення суду, однак у задоволенні заяви було відмовлено.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 7 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 6 червня 2017 року, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, вважав, що спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства на підставі статей 265, 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України).
При цьому суди зазначили, що позивач має право звернутися до суду із заявою про поворот виконання судового рішення в указаній адміністративній справі.
Висновки ВП ВС
Велика Палата Верховного Суду вирішила за можливе вийти за межі доводів і вимог касаційної скарги на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України та частково задовольнити касаційну скаргу.
Поворот виконання рішення — це процесуальна форма захисту прав боржника. Він можливий лише після набрання судовим рішенням законної сили. Його суть — у поверненні стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року №3-рп/2011 поворот виконання рішення — це процесуальна гарантія захисту прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав.
Відповідно до статті 265 КАС України (у редакції, чинній на час подання позову до суду та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій) питання про поворот виконання судового рішення вирішує суд апеляційної чи касаційної інстанції, якщо, скасувавши судове рішення (визнавши його нечинним або таким, що втратило законну силу), він закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або відмовляє у задоволенні адміністративного позову чи задовольняє позовні вимоги у меншому розмірі (частина перша цієї статті).
У випадках, встановлених частиною першою цієї статті, суд, ухвалюючи нове судове рішення, повинен зобов`язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим судовим рішенням або визначити інший спосіб і порядок здійснення повороту виконання (частина друга вказаної статті).
Якщо питання про поворот виконання судового рішення не було вирішене судом апеляційної чи касаційної інстанції, заява відповідача про поворот виконання розглядається адміністративним судом, у якому знаходиться справа. Заяву про поворот виконання може бути подано протягом одного року з дня виникнення підстав для повороту виконання (частина третя названої статті).
За змістом указаної статті КАС України, якщо обов`язок щодо вирішення питання про поворот виконання судового рішення не був виконаний судом апеляційної чи касаційної інстанції, відповідач має право в межах річного строку звернутися до суду, у якому перебуває справа, із заявою про поворот виконання рішення. При цьому відлік строку починає обраховуватись з моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким відмовлено в задоволенні позову, чи задоволено позовні вимоги у меншому розмірі, чи закрито провадження у справі, чи залишено заяву без розгляду.
Статтею 266 КАС України (у зазначеній редакції) установлено, що поворот виконання постанови про відшкодування шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, постанови про присудження виплати пенсій чи інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів, а також постанови про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається, якщо скасована постанова була обґрунтована на повідомлених позивачем завідомо неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документах.
Отже, поворот виконання рішення, якщо цього вимагає відповідач, можливий у будь-якому випадку, незалежно від того, в якому порядку (апеляційному, касаційному чи за нововиявленими обставинами) скасовано судове рішення.
Поворот виконання рішення — це процесуальна гарантія захисту майнових прав учасників справи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим (зміненим) рішенням.
Тому суди на забезпечення такої гарантії відновлення прав учасників процесу, як поворот виконання рішення, мають задовольняти відповідні заяви та повертати відповідачеві стягнуті кошти за скасованим судовим рішенням, у разі відсутності обмежень, установлених законом.
Кондикційний позов (позов про повернення безпідставно набутого майна) урегульовано нормами матеріального права, а поворот виконання рішення — нормами процесуального права. За змістом кондикційний позов та поворот виконання рішення схожі, проте не перетинаються та регулюються різними нормами права.
Тлумачення статті 1215 ЦК України свідчить, що вона є нормою матеріального права, а відтак не може бути застосована у випадку розгляду питання про поворот виконання рішення.
Схожий висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі №336/9595/14 (провадження №61-14640сво18).
Як раніше повідомлялося, Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП є такими, що поширюються на всі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України.
