Напередодні набуття чинності Кодексом з процедур банкрутства судді господарської юрисдикції усіх рівнів, що спеціалізуються на справах з врегулювання неплатоспроможності, науковці, юристи та представники професійної спільноти арбітражних керуючих ще раз звернулися до основних моментів майбутніх процедур банкрутства, які обговорили на міжнародній науково-практичній конференції. Вона пройшла у стінах Національного університету «Києво-Могилянська академія», за підтримки проекту ЄС «Право-Justice» та Національної професійної спілки арбітражних керуючих України.
Учасників дискусії хвилювали, зокрема, питання банкрутства фізичних осіб, що стане новелою у господарському процесі, а також правового статусу арбітражного керуючого у справах про банкрутство.
Присутні на конференції приват-доцент Зальцбурзького університету (Австрія) Henriette-Christine Duursma-Kepplinger та старший викладач Ягеллонського університету (Краків, Польща) Marek Porzycki поділилися досвідом, як питання банкрутства регулюються в країнах ЄС загалом та кожній країні окремо.
З австрійського досвіду найбільшу цікавість викликав транснаціональний підхід, коли справа про банкрутство може розглядатися судом в одній країні, тоді як активи боржника знаходяться в іншій. Але усі сторони мають дотримуватися вимог законодавства країни, яка здійснює правосуддя.
Польща трохи йде попереду у запровадженні інституту банкрутства фізичних осіб. У них були спроби запровадити його ще з 2003 року, але усі провадження мали б відбуватися за кошт банкрута. Такий підхід не знайшов прихильників, і тому був змінений у 2015 році. Відтоді процедури банкрутства фізичних осіб набули поширення. За словами Marek Porzycki, у нинішньому році у Польщі було відкрито 7 500 подібних справ, тоді як у 2015 році — тільки 2 000 справ. Також держава погодилася піти на зустріч у питанні оплати праці арбітражного керуючого. Якщо у боржника не вистачає наявних коштів та майна, визначену суму за проведену роботу виплачують з державного бюджету, але рішення про це ухвалює виключно суд.
В Україні своя специфіка. «Судово-юридична газета» зібрала думки деяких учасників конференції щодо актуальних питань впровадження нових вітчизняних процедур банкрутства.
Сергій Жуков, суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду:
«Сфера банкрутства завжди була напівзакритою сферою. Зараз, в зв’язку із тим, що набуває чинності Кодекс, все зміниться. Так, є ще певні недоліки у даному документі. Але такий об’ємний нормативно-правовий акт не може бути ідеальним. Все це можна виправити. Тим більше, зараз працює Робоча група щодо змін до законодавства про банкрутство при Міністерстві юстиції. Знаю, що вже напрацьовані певні рішення.
У будь-якому разі 21 жовтня господарські суди почнуть працювати відповідно до положень нового Кодексу, і це буде інше банкрутство, ніж було досі.
Щодо неузгодженості окремих норм між господарським процесуальним кодексом і Кодексом з процедур банкрутства. Там немає таких суперечностей, які б не давали можливості здійснювати правосуддя. Скажімо, з’явилася нова норма — ст. 7 Кодексу, відповідно до якої все що стосується боржника розглядаються в межах справи про банкрутство. Такого раніше не було, були тільки позови до боржника. І якщо раніше суди виносили ухвали, то тепер будуть рішення. Але ми розуміємо, що цей новий крок щодо концентрації справ в процедурі банкрутства зроблений для того, щоб був кращий контроль за майном боржника. Тому судді будуть користуватися як одним, так й іншим кодексом у рівній мірі.
Крім того, ми, зрештою, і працюємо, щоб законодавство стало зрозумілим, було стабільним і єдиним. Цьому допоможе судова практика».
Ірина Жаронкіна, національний експерт Проекту «ПРАВО-Justice»:
«Проект з самого початку брав участь у розробці Кодексу з процедур банкрутства. Ми однозначно підтримуємо набуття ним чинності у визначений час, але на цьому наша співпраця не закінчується. Проект буде проводити моніторинг того, як застосовується нове законодавство, зробить системний аналіз недоліків, які вже виникають і ще можуть виникнути, тим більше, що Кодекс містить чимало новел, які докорінно змінюють процедури, роботу арбітражних керуючих тощо».
Владислав Філатов, керівник експертної групи з банкрутства Директорату правової політики у сфері судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів Міністерства юстиції України, арбітражний керуючий:
«З понеділка Кодекс почне діяти, і це правильно. Але є окремі моменти, які не те що ускладнюють, вони унеможливлюють певні процедурні моменти, і їх потрібно виправляти якнайшвидше. Один з таких прикладів – чомусь виключили мирову угоду з переліку судових процедур. В той же час вона залишається однією з підстав закриття провадження у справі. Думаю, це технічний недолік, але подібних такому назбирується чимало.
Робоча група при міністерстві готує вже законодавчі зміни з виправлення недоліків, які внесуть у робочому порядку. Засідання проводимо щотижня.
Щодо створення єдиної саморегулівної організації арбітражних керуючих. Чомусь думають, що державний регулятор має вплив на це саморегулювання. Проте в порядку проведення установчого з’їзду арбітражних керуючих, який вже знаходиться на затвердженні, жодних директив стосовно змісту статуту та інших повноважень з боку Міністерства юстиції не міститься. Питання в іншому — чи захочуть арбітражні керуючі об’єднуватися, чи ставлять вони перед собою однакові цілі, адже професія вже існує і налічує приблизно 1 200 чоловік. Вони мають самі вирішити це питання, без втручання регулятора, професія має довести, що вона є. А коли міністерство побачить, що є кому делегувати функції контролю, то їх відразу буде передано».
Сергій Донков, радник юридичної фірми, арбітражний керуючий, віце-президент громадської організації «Всеукраїнська самоврядна організація фахівців конкурсного процесу»:
«Кодекс з процедур банкрутства є продуктом соціального компромісу між різними учасниками ринку, тому там залишилося чимало питань стосовно процесуальних і матеріальних норм. Їх зараз намагається розв’язати робоча група з удосконалення законодавства у сфері банкрутства, створена при Мін’юсті. Це буде публічний процес.
Щодо створення СРО арбітражних керуючих я є оптимістом, адже знаю, що вже протягом півроку у регіонах представники нашої професії готуються до цього. Створені вже ініціативні групи, які потім стануть прообразом регіональних рад. Таким чином, розробляється конструкція майбутньої СРО, принципи функціонування. Сподіваюсь, що імплементація саморегулювання буде повною, адже сьогодні йде мова не про зміну контролюючого органу, а власне про самоконтроль. Це, звісно, буде випробуванням для СРО, але Мін’юст і Кабмін нас запевнюють, що готові делегувати певні функції державного контролю, якщо СРО буде створене за демократичними принципами, і буде відповідати очікуванням держави.
Формальне створення СРО не є проблемою. Кожний арбітражний керуючий, інформація про якого міститься в профільному реєстрі, автоматично стає членом СРО. Інша справа — чи буде кожний арбітражний керуючий виконувати вимоги СРО, внутрішні регламенти, платити членські внески, робити свою роботу відкритою для контролю тощо. Через це поки що бажаючих не багато, арбітражні керуючі не знають, з чим вони зіткнуться. Вони очікують боротьбу за керівництво в СРО, і це неминуче. Проте, вважаю, що така боротьба в конкурентному середовищі більш справедлива, ніж боротьба за вплив на державний орган, який має корупційну складову.
Після набуття чинності Кодексу з процедур банкрутства, вважаю, що кількість арбітражних керуючих може збільшитися в рази, зважаючи на появу процедур банкрутства фізичних осіб і лібералізацію доступу до відкриття процедур банкрутства як з боку кредиторів, так і боржників. А якщо ми змінимо стереотип, що банкрутство — це погано, то попит на ці процедури буде більше, і, відповідно, буде зростати кількість арбітражних керуючих.
І ще один момент, нинішніх 1 200 чоловік потенційних членів недостатньо для повноцінного фінансування СРО, тому вона має дбати про створення додаткових джерел фінансування, незважаючи на неприбутковий статус. Для досягнення своїх статутних цілей СРО цілком законно може проводити консультації для населення, суб’єктів ринку і кредиторів, здійснювати публічні заходи — і все це на платній основі. СРО, за великим рахунком, це експертна організація, яка може заробляти, вже не кажучи про допомогу донорів, і бути не бідною».
Анатолій В’язовченко, арбітражний керуючий, голова Національної професійної спілки арбітражних керуючих України:
«Арбітражних керуючих, які за 20 років існування довели свою професійну спроможність, вже не налякаєш ніякими новими викликами. Сподіваємось, що більш досвідчені арбітражні керуючі візьмуть на себе відповідальність, і покажуть приклад, як проводити процедури згідно з вимогами нового Кодексу.
Щодо СРО. Закон вимагає створення єдиної організації, але знаючи, що спільнота арбітражних керуючих дуже неоднорідна, зробити це буде важко. Можливо, формально це і вдасться, але чи буде вона авторитетною. Арбітражного керуючого будуть змушувати виконувати якісь вимоги, але натомість членство у СРО поки що не надаватиме жодних переваг. Всі контрольні функції, всі повноваження щодо забезпечення доступу до професії залишаються за Міністерством юстиції. Тому питання як буде працювати новостворена єдина організація залишається відкритим.
Проблему підсилює ще й питання фінансування такої організації. Якби арбітражний керуючий міг, як адвокат чи нотаріус, самостійно шукати собі заробіток, то тоді нормально сприймалися б членські внески. А якщо роботу дає розподіл через комп’ютер, то людина може довго сидіти без грошей.
Цікавий приклад про оплату праці арбітражного керуючого з боку державного бюджету в разі нестачі майна у боржника навів колега з Польщі. Це на зразок державної підтримки безоплатної правової допомоги, як у наших адвокатів. Така модель може існувати, але ці кошти мають бути завчасно закладені в бюджет, а в Державній судовій адміністрації повинен бути розроблений механізм виплати таких коштів. Це питання ми будемо піднімати перед урядом».
