Верховний Суд, розглядаючи справи про відповідальність за існуючими зобов’язаннями ФОП після припинення їхньої підприємницької діяльності, вкотре наголосив, що з 15 грудня 2017 року, що є датою набрання чинності ГПК України, господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини 1 статті 20 ГПК України у вказаній редакції спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, яку раніше здійснювала зазначена фізична особа, зареєстрована підприємцем (пункт 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі №338/180/17).
При розгляді справи №640/16902/18 Верховний Суд зазначив, що суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що позивач (банк) та фізична особа — підприємець уклали кредитний договір про надання останній кредиту у вигляді кредитного ліміту з відкриттям поточного рахунку, згідно з яким ФОП приєдналась до «Умов та правил надання банківських послуг, тарифів банку».
Предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа розглядалася в порядку цивільного судочинства, тому суди першої та апеляційної інстанції встановили належність даної категорії спорів до меж юрисдикції господарського суду.
Так, банк звернувся до суду з позовною заявою, в якому просив стягнути з відповідачки на його користь заборгованість за договором, включаючи борг за кредитом, борг за простроченими процентами за кредитом, пеню, борг зі сплати комісії за користування кредитом.
Верховний Суд наголошує: у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними із підприємницькою діяльністю, усім своїм майном (пункт 4.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №910/8729/18).
Так, у постанові ВС у справі №910/8729/18 позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.
Суддя Великої Палати Верховного Суду Пророк В. В. висловив окрему думку в даній справі. Суддя вважає: не встановивши той факт, що у даній справі порушене питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, або наявні інші підстави, встановлені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, належним процесуальним рішенням Великої Палати Верховного Суду було б закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача, а не постановлення ухвали про прийняття та призначення справи до розгляду з недотриманням вимог статті 129 Конституції України, частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини першої та другої, пункту 9 частини третьої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Нагадуємо, що «Судово-юридична газета» інформувала про те, хто звільнений від РРО і хто входить до «груп ризику».
Також ми писали про практику ВС щодо встановлення факту спільного проживання.
