Касаційний кримінальний суд у справі № 283/1309/17 залишив вирок Малинського районного суду Житомирської області відносно громадянина, який не сплачував аліменти, без змін.
Сам засуджений вважав, що складу злочину в його діях немає, оскільки аліменти він частково сплачував. Проте, за вироком суду він визнаний винуватим у тому, що він, в період з 1 жовтня 2012 року по 31 травня 2017 року умисно, злісно ухилявся від сплати встановлених рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 25 липня 2012 року аліментів на утримання сина, в розмірі 1000 грн. щомісячно до досягнення дитиною повноліття, чим допустив заборгованість за вказаний період у сумі 51 009,68 грн.
Проте ККС вирішив, що такі доводи не заслуговують на увагу.
Предметом злочину, який аналізується, є кошти, що за рішенням суду підлягають сплаті на утримання дітей.
З об`єктивної сторони злочин передбачений частиною 1 статтею 164 КК України може бути вчинений у формі злісного ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів).
Під злісним ухиленням від сплати коштів на утримання дітей (аліментів) слід розуміти будь-які діяння боржника, спрямовані на невиконання рішення суду (приховування доходів, зміну місця проживання чи місця роботи без повідомлення державного виконавця, приватного виконавця тощо), які призвели до виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за три місяці відповідних платежів.
При цьому діяння можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку.
Про злісний характер ухилення від сплати аліментів також можуть свідчити: тривалість ухилення (приміткою до ст. 164 КК України передбачено, виникнення заборгованості із сплати таких коштів у розмірі, що сукупно складають суму виплат за три місяці відповідних платежів), продовження ухилення після попередження про необхідність виконання свого обов`язку та можливість кримінальної відповідальності з боку державного виконавця, неодноразове звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо.
Судовими рішеннями також встановлено, що засуджений мав змогу заробляти гроші і сплачувати аліменти, оскільки у вказаний період він на лікуванні та на обліку в центрі зайнятості не перебував, тобто не існувало жодних обставин, які свідчили б про поважність причин чи вимушеність несплати. Більше того, засуджений відмовлявся від роботи, запропонованої центром зайнятості, оскільки вакансії були для нього низькооплачувані, хоча фактично він не мав стабільного доходу, у зв`язку з чим накопичувалась заборгованість по аліментах.
Посилання скаржника, що він частково сплачував аліменти, тому в його діях відсутнє злісне ухилення, не заслуговують на увагу, адже незважаючи на незначні платежі (по 100-200 грн.) він решту коштів, визначених рішенням суду, не сплатив, що призвело до заборгованості, яка значно перевищує суму виплат за три місяці (51 009,68 грн).
Твердження про те, що він не мав змоги платити аліменти через відсутність роботи, також не слід брати до уваги, оскільки вказана обставина ні в якому разі не звільняє засудженого від обов`язку утримання дитини. Будучи обізнаним про наявність заборгованості, засуджений на протязі майже п`яти років не вживав жодних заходів для усунення негативних наслідків, спричинених його діями.
Раніше ВП ВС відхилила апеляційну скаргу судді у відставці, який оскаржував відмову Пенсійного Фонду перерахувати розмір щомісячного грошового утримання.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.
