Велика Палата Верховного Суду по справі № 922/4519/14 зазначила, що визначальним чинником для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і, відповідно, визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.
Крім того, для встановлення факту правонаступництва визначальним чинником є перехід до нової юридичної особи як правонаступника за розподільчим балансом всіх або частини зобов`язань юридичної особи, з якої був здійснений виділ та щодо яких існує судове рішення і відповідне виконавче провадження.
Обставини справи
У листопаді 2019 року ТОВ звернулося до Господарського суду Харківської області із заявою, у якій просило суд замінити сторону (боржника) виконавчого провадження, приєднаного до зведеного виконавчого провадження, з примусового виконання судового наказу, виданого Господарським судом Харківської області на двох боржників: основного боржника та субсидіарного боржника.
Заяву обґрунтовано тим, що відповідно до розпоряджень голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 16 червня 2015 року № 239 та від 1 вересня 2015 року № 370 КП «Фармація» було реорганізовано та утворено шляхом виділу з нього КП «Фармація Північ», затверджено розподільчий баланс щодо такого виділу.
Таким чином, КП «Фармація Північ» є правонаступником КП «Фармація» і відповідно до приписів частини третьої статті 109 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) несе субсидіарну відповідальність і за зобов`язаннями юридичної особи - КП «Фармація», які не перейшли до цього товариства за розподільчим балансом.
Тому суд має замінити боржника як сторону виконавчого провадження двома боржниками (основним і субсидіарним), а виконавчі дії з виконання рішення мають вчинятись щодо обох боржників.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25 листопада 2019 року, залишеною без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 20 січня 2020 року, відмовлено в задоволенні заяви ТОВ про заміну сторони виконавчого провадження з примусового виконання судового наказу, виданого Господарським судом Харківської області у справі.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що приписами статті 109 ЦК України не передбачено переходу в порядку правонаступництва зобов`язань, що не перейшли за розподільчим балансом до юридичної особи, яка утворилася внаслідок виділу, а отже, відсутні будь-які передбачені законом підстави як для вибуття первісного боржника внаслідок заміни сторони виконавчого провадження в порядку правонаступництва, так і для вступу субсидіарного боржника у виконавче провадження.
Адже можливість звернення кредитора до субсидіарного боржника визначено законодавством, зокрема статтею 619 ЦК України, у вигляді звернення до нього з вимогою або з позовом, а не в порядку залучення субсидіарного боржника до виконавчого провадження.
Відповідальність субсидіарного боржника є додатковою та наступає виключно у разі незадоволення вимог кредитора основним боржником внаслідок прямої відмови останнього або неотримання кредитором у розумний строк відповіді на вимогу до основного боржника про виконання зобов`язання.
Як встановили суди, за змістом розшифровки стрічки 1615 розподільчого балансу: «Кредиторська заборгованість за товари, роботи послуги, що передаються від КП «Фармація» до КП «Фармація Північ», останньому кредиторська заборгованість перед позивачем не передавалась.
Обидва судових рішення були скасовані Великою Палатою Верховного Суду, а боржник був замінений на двох боржників - основного і субсидіарного.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Статтею 109 ЦК України передбачено виділ, як різновид створення юридичної особи, при якому припинення існуючої юридичної особи, з якої здійснюється виділ, не відбувається.
Відповідно до частини першої статті 109 ЦК України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб.
За змістом частини третьої цієї статті юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу.
Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу.
Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.
За відсутності відповідних законодавчих обмежень зміна виду відповідальності юридичної особи з основного боржника на субсидіарного за приписами статті 109 ЦК України відбувається також у разі, коли щодо юридичної особи, з якої був здійснений виділ, вирішено судовий спір як щодо єдиного чи основного боржника у зобов`язальних правовідносинах.
Таким чином, хоча при виділі юридична особа, з якої був здійснений виділ, не припиняється, юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, є правонаступником юридичної особи, з якої був здійснений виділ, за зобов`язаннями, які перейшли згідно з розподільчим балансом.
Водночас юридична особа, з якої був здійснений виділ, та юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несуть у відношенні одна до одної додаткову (субсидіарну) відповідальність щодо зобов`язань, у яких вони не є основними боржниками після здійсненого виділу в силу вказівки закону, який регламентує процедуру виділу, а не виходячи із змісту матеріальних зобов`язальних правовідносин, які зумовлюють можливість пред`явлення кредитором вимоги до інших осіб, крім основного боржника (наприклад, субсидіарна відповідальність батьків (піклувальників) за шкоду, заподіяну неповнолітньою особою, встановлена договором поруки субсидіарна відповідальність поручителя тощо).
Статтею 619 ЦК України визначено право кредитора на отримання задоволення своєї вимоги як від основного, так і від субсидіарного боржника.
При цьому, враховуючи викладене вище, положення частини другої цієї ж статті (до пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника; якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність) підлягають застосуванню до тих обставин, коли на момент пред`явлення вимоги в матеріальному правовідношенні наявні одночасно й основний, і субсидіарний боржники.
В іншому ж випадку формальне дотримання положень частини другої статті 619 ЦК України до випадку виникнення субсидіарного боржника за наслідками процедури виділу призводить до висновку про можливість повторного судового розгляду справи, спір у якій вже було вирішено судом у повному та належному складі сторін, зобов`язаних у матеріальних правовідносинах.
Разом з тим Велика Палата Верховного Суду враховує те, що передача основним боржником - стороною у виконавчому провадженні правонаступнику за наслідками реорганізації у спосіб виділу основної кількості прав, зокрема, нерухомого майна та залишення за собою лише зобов`язань, на що кредитор не впливає, може ускладнити виконання цих зобов`язань, зокрема, за рахунок відповідного нерухомого майна, тобто такий спосіб реорганізації може бути спрямований на ухилення основного боржника від виконання своїх зобов`язань.
Невиконання основним боржником у процесі виконавчого провадження судового рішення внаслідок, наприклад, недостатності коштів у такого боржника ускладнить реалізацію кредитором права на задоволення своєї вимоги від субсидіарного боржника.
Виходячи з викладеного за аналогією закону у випадках, коли один (первісний) боржник у матеріальному правовідношенні замінюється двома боржниками, суд має замінити такого боржника як сторону виконавчого провадження двома боржниками (основним і субсидіарним боржниками).
Отже, після заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками - основним і субсидіарним - виконавчі дії з виконання рішення мають вчинятися щодо обох цих боржників.
Саме такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі 905/1956/15.
Разом з тим, мотивуючи ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначила, що правова позиція, яка викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 стосується субсидіарної відповідальності юридичної особи, з якої був здійснений виділ за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу (частина третя статті 109 ГПК України).
Відповідно, у цьому випадку для встановлення факту правонаступництва визначальним чинником є перехід до нової юридичної особи як правонаступника за розподільчим балансом всіх або частини зобов`язань юридичної особи, з якої був здійснений виділ та щодо яких існує судове рішення і відповідне виконавче провадження.
Однак у справі № 922/4519/14 до юридичної особи, яка утворилася внаслідок виділу, не перейшли зобов`язання юридичної особи, з якої був здійснений виділ згідно з розподільчим балансом. Отже, на думку колегії суддів, правовідносини у справі Великої Палати Верховного Суду № 905/1956/15 та у справі № 922/4519/14 не є подібними.
У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне уточнити правову позицію, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі 905/1956/15, вказавши, що визначальним чинником для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і, відповідно, визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.
Раніше Велика Палата Верховного Суду у справі № 756/3456/19 про виділення в натурі частки у статутному капіталі підтримала позицію про те що, у цій справі, враховуючи її обставини, спір повинен розглядатися судами загальної юрисдикції.
Подписывайтесь на наш Telegram-канал, чтобы быть в курсе самых важных событий.
