Звільнення неповнолітнього від покарання на підставі ст.105 КК здійснюється без призначення неповнолітньому конкретного покарання, передбаченого санкцією статті закону України про кримінальну відповідальність, за якою його було визнано винуватим.
До такого висновку дійшла Друга судова палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду у справі № 161/7253/18.
Обставини справи
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області, особу_1 визнано винуватим та засуджено за ч.1 ст. 185 КК до покарання у виді громадських робіт на строк 100 годин.
На підставі ст.105 КК особу звільнено від відбування призначеного покарання та відповідно до положень п.3 ч. 2 цієї статті застосовано примусові заходи виховного характеру у виді передачі під нагляд матері на строк 1 рік.
Згідно з вироком, особа_1 перебуваючи в приміщенні роздягальні спортивного залу, з кишені куртки неповнолітнього особи_3, таємно викрав належний потерпілій особі_4 мобільний телефон марки «Хіомі Redmi 4А» з двома сім картами загальною вартістю 2 300 грн, чим спричинив останній матеріальну шкоду на зазначену суму.
Волинський апеляційний суд вирок суду першої інстанції щодо особи_1 в частині призначення покарання скасував та призначив особі_1 за ч.1 ст. 185 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 6 місяців. На підставі ст.105 КК суд апеляційної інстанції звільнив особу_1 від покарання, із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру у виді передачі під нагляд матері на строк 1 рік. В решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 21 січня 2020 року кримінальне провадження за касаційною скаргою на підставі ч.1 ст. 434-1 КПК було передано на розгляд Другої судової палати Верховного Суду.
Таке рішення колегія суддів прийняла у зв’язку із тим, що вважала за необхідне відступити від позиції про застосування норм кримінального процесуального закону у подібних правовідносинах, викладеній в постанові колегії суддів Другої судової плати Касаційного кримінального суду від 5 грудня 2019 року (провадження № 51-4476км19), зокрема в якій зазначено, що при застосуванні статті 105 КК особа звільняється не від конкретного покарання, визначеного в санкції статті чи призначеного судом, а від його призначення як виду примусових заходів в цілому.
Втім, колегія суддів з розгляду даного провадження, не погоджуючись з такою позицією вважала, що застосування статті 105 КК можливе альтернативним способом, як з призначенням покарання, так і без його призначення у зв`язку з відсутністю в цій статті імперативної вимоги щодо призначення заходу примусу із визначенням його виду і розміру.
З огляду на викладене, виходячи з необхідності забезпечення додержання принципу правової (юридичної) визначеності, є передбачені законом підстави для здійснення касаційного розгляду цього провадження в складі Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.
Висновок Верховного Суду
Так, ВС зазначив, що з метою реалізації кримінально правового реагування шляхом звільнення особи від покарання законодавцем у розділ ХІІ Загальної частини Кримінального кодексу «Звільнення від покарання та його відбування» передбачено систему кримінально-правових норм, що утворюють собою окремий, самостійний комплексний інститут кримінального права – інститут звільнення від покарання (статті 74-87 КК).
Однак, вищевказаний розділ включає в себе не всі норми інституту звільнення від покарання. Певні норми цього інституту законодавець зосередив і в інших розділах Загальної частини КК. Зокрема, законодавець передбачив спеціальні види звільнення від покарання щодо: 1) неповнолітніх (статті 104-107 КК); 2) осіб, які стали непрацездатними після початку виконання покарання у виді виправних робіт (ч. 3 ст. 57 КК); 3) військовослужбовців, засуджених до покарання у виді службового обмеження (ч. 1 ст. 58 КК); 4) військовослужбовців, засуджених до покарання у виді тримання у дисциплінарному батальйоні (ч. 1 ст. 62 КК); 5) засуджених до основних покарань у виді штрафу чи позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, якщо вони були попередньо ув`язненими (ч. 5 ст. 72 КК). Також у судовій практиці застосовується і звільнення від покарання осіб, щодо яких суд не може застосувати призначений вид покарання.
Таким чином, виходячи зі змісту вищевказаних видів звільнення від покарання необхідно розмежувати вжиті термінологічні вислови, зокрема у статтях 4, 5 ст. 74, ч. 1 ст. 105 КК – «звільнення від призначення покарання»; у ч. 1 ст. 78, ч. 4 ст. 79, ч. 1-3 ст. 84 КК – «звільнення від призначеного покарання»; у статтях 75, 79, 104 КК – «звільнення від відбування покарання з випробуванням»; у ч. 5 ст. 72, у статтях 80, 106, ст. 86 КК – «звільнення від відбування покарання»; а у статтях 81, 83, частинах 1-2 ст. 84, статтях 86, 87 КК – «звільнення від подальшого відбування покарання».
Разом з тим, ВС підкреслив, що у рамках питання винесеного на розгляд палати в даному кримінальному провадженні щодо правильного застосування інституту звільнення від покарання в контексті положень статті 105 КК, слід зосередити увагу на окремому з наведених видів звільнення від покарання – «звільнення від призначення покарання», «засудження без призначення покарання», або «відмова від призначення покарання в обвинувальному вироку», що використовується у статтях 4, 5 ст. 74, ч. 1 ст. 105 КК.
Такий вид звільнення від покарання, як одна з форм реалізації кримінально правового реагування, визначений у статтях 4, 5 ст. 74, ч. 1 ст. 105 КК, при визнанні особи винною у вчиненні злочину, надає можливість засудження такої особи без призначення покарання, тобто дозволяє відмовитись від призначення конкретного заходу примусу за наявності певних передбачених законом на те підстав.
ВС зазначив, що у такому випадку суд, постановивши обвинувальний вирок, разом з тим у самому вироку зазначає, що покарання особі не призначається, тобто суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання або засуджує без покарання. Водночас, при засудженні особи без призначення покарання, один з найголовніших елементів реалізації кримінальної відповідальності – осуд особи, яка вчинила злочин, залишається і знаходить своє відображення в обвинувальному вироку.
Разом з тим, аналізуючи особливості застосування звільнення особи від покарання стосовно неповнолітніх правопорушників, закріплених у розділі ХV Загальної частини КК, слід зазначити, що з метою забезпечення їх особливих потреб, які обумовлені недостатністю інтелектуального розвитку, життєвого досвіду, соціально-психологічними особливостями особи, законодавцем у положеннях статей 97, 105, 106 КК було передбачено можливість заміни кримінальної відповідальності або покарання примусовими заходами виховного характеру.
При цьому, підставою для звільнення неповнолітніх від кримінальної відповідальності або від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру виступає можливість їх виправлення без призначення покарання. Можливість такого виправлення випливає з оцінки поведінки неповнолітнього до і після вчинення злочину, його ставлення до навчання, роботи та інших обставин, що свідчать про невелику небезпечність особи неповнолітнього.
Так, за змістом положень ст. 97 КК неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною другою статті 105 цього Кодексу.
Водночас ВС підкреслив, що відповідно до частини 1 статті 105 КК суд вправі звільнити неповнолітнього від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру, визначених в частині другій цієї статті, за умови вчинення неповнолітнім злочину, який не відноситься до категорії тяжких або особливо тяжких злочинів, щирого розкаяння неповнолітнього у вчиненому ним злочині та подальшої бездоганної поведінки, які на момент постановлення вироку свідчать про те, що неповнолітній не потребує застосування покарання для досягнення мети виправлення.
Отже, в контексті вжитих законодавцем у диспозиціях статей 97, 105 КК розділу ХV Загальної частини КК термінологічних формулювань – «без застосування покарання» та «не потребує застосування покарання», які по суті є аналогічними за своєю правовою природою і направлені на досягнення однієї мети кримінально правового реагування – виправлення засудженого, можливо зробити висновок, що застосування до неповнолітнього інституту звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру здійснюється судом без призначення неповнолітньому конкретного покарання, визначеного в санкції відповідної статті КК, за якою його було визнано винуватим.
Таким чином, виходячи з наведеного, та ураховуючи конкретні обставини кримінального провадження, Друга палата Касаційного кримінального суду приходить до висновку, що у даному кримінальному провадженні, постановивши вирок про звільнення неповнолітнього від покарання із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру з одночасним визначенням виду та розміру покарання за вчинене кримінальне правопорушення суд апеляційної інстанції неправильно тлумачив положення ч. 1 ст. 105 КК, що суперечить їх точному змісту та відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 413 КПК, є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність і, у силу п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК, є підставою для зміни судового рішення.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ВС роз’яснив підстави закриття кримінального провадження.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.
