Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у Постанові від 25 вересня 2020 року по справі № 925/77/20 визначив умови та правила вжиття заходів забезпечення позову.
Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Однак положення зазначеної норми пов`язують вирішення питання про забезпечення позову з обґрунтуванням обставин необхідності такого забезпечення в контексті положень статті 73 ГПК України, яке (забезпечення) застосовується в якості гарантії задоволення вимог позивача.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитися за кількістю або погіршитися за якістю на момент виконання рішення.
Відповідно до частини 1 статті 137 ГПК України (в редакції, чинній до 08.02.2020) позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов`язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1- 9 цієї частини.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачу вчиняти певні дії.
При цьому обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.
Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору (аналогічний правовий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/13985/19 зі спору, що виник з подібних правовідносин у сфері публічних закупівель).
Як вбачається з матеріалів справи, прокурором пред`явлено 3 позовні вимоги немайнового характеру (про визнання незаконними та скасування рішень тендерного комітету Департаменту, оформлених протоколами від 04.09.2019 № 37 і від 10.09.2019 № 41 відповідно, і про визнання недійсним договору поставки № 1) і одну позовну вимогу майнового характеру (про зобов`язання Товариства у порядку реституції повернути Департаменту кошти у сумі 11392500 грн, отримані за вказаним договором).
Що стосується заявлених прокурором трьох позовних вимог немайнового характеру, у разі задоволення яких судове рішення не вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (наведену правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18).
Водночас, зі змісту пункту 1 частини 1 статті 137 ГПК України вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18 та від 05.09.2019 у справі № 911/527/19).
Відмовляючи у задоволенні заяви прокурора про забезпечення позову шляхом накладення арешту та заборони вчиняти будь-які дії (у тому числі щодо експлуатації, передачі тощо) стосовно 23 легкових автомобілів марки НАVAL моделі Н2, поставлених Товариством на виконання оспорюваного договору, суд апеляційної інстанції правомірно виходив з недоведеності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування відповідного заходу забезпечення позову, а саме з відсутності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, невідповідності та неспівмірності вжитих заходів забезпечення позову предмету заявленого позову, оскільки прокурором пред`явлено як позовні вимоги немайнового характеру (скасування двох рішень тендерного комітету, визнання недійсним договору, укладеного за результатами електронних публічних торгів), так і позовну вимогу майнового характеру (про зобов`язання постачальника повернути Замовнику грошові кошти у порядку застосування реституції), тобто предметом спору в цій справі не є зазначене вище рухоме майно, і позов про визнання права власності на нього або про витребування цього майна з чужого незаконного володіння жодною із сторін у межах цієї справи не подавався.
Наведений висновок апеляційного суду повністю узгоджується з викладеною у постановах Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 911/527/19 та від 10.10.2019 у справі № 904/1478/19 правовою позицією, суть якої полягає в тому, що, накладаючи арешт на нерухоме майно, яке належить відповідачу (відповідачам), суд першої інстанції не врахував, що у такому випадку немає зв`язку між обраним позивачем заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги про стягнення грошових коштів, оскільки накладення арешту має стосуватися майна, що належить до предмета спору.
Раніше КЦС пояснив, коли нерухоме майно стає предметом набуття за набувальною давністю.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути у курсі найважливіших подій.
