Народні депутати різних фракцій та груп зареєстрували у Верховній Раді законопроект №4487. Цей проект передбачає внесення змін до закону «Про забезпечення прав та свобод ВПО». Автори відзначають, що чинна редакція закону, більшість якого залишилася незмінною з моменту ухвалення у 2014 році, не відповідає викликам, які він має вирішувати.
Зокрема, у пояснювальній записці вони акцентують увагу на тому, що для великої кількості ВПО пріоритетним питанням є інтеграція у приймаючі спільноти – навіть за умови припинення бойових дій та деокупації вони планують далі жити там, де живуть зараз. Така думка висловлена і у самому законопроекті у вигляді покладання на Мінсоцполітики обов’язку розробити та подати уряду стратегію інтеграції ВПО. Втім, варто відзначити, що зараз ця норма не має жодних часових рамок для міністерства. Також неявне переведення акценту на інтеграцію у місцеві громади читається і у пропозиціях змін до статті 2 закону. Замість обов’язку держави створити умови для добровільного повернення та інтеграції пропонується встановити обов’язок створити умови для інтеграції та добровільного повернення.
Іншою важливою пропозицією є спроба звільнити переселенців від тягаря довідки про взяття на облік. На сьогодні відсутність цього документа покладає на ВПО ряд обмежень щодо доступу до різного роду державних та місцевих послуг. У тому числі, і у сфері медичного обслуговування – певні заклади відмовляють у прийомі, якщо людина, яка зареєстрована на окупованих територіях, не надає довідку, у якій вказано місцеву адресу проживання. Втім, це входить у дисонанс навіть із деякими пропозиціями авторів.
Так, автори пропонують доповнити закон статтею 5-1, у ч. 2 якої визначити, що «наявність або відсутність довідки [ВПО]… не може бути підставою для обмеження реалізації прав і свобод…». Тобто, за відсутності довідки – якщо її немає в принципі або коли людина просто не взяла її з собою – переселенці мають користуватися тими самими правами, як і звичайні місцеві жителі. При цьому у ч. 3 тієї ж статті це так само передбачено дещо іншими словами: «… внутрішньо переміщена особа вважається такою, що постійно проживає на території населеного пункту, в якому її взято на облік як внутрішньо переміщену особу».
І тут постає ключове питання – а як зрозуміти, на території якого населеного пункту проживає особа, коли зареєстроване місце проживання знаходиться на окупованих територіях, а довідки ВПО з будь-яких причин немає? Інакше кажучи, як визначити громаду або населений пункт, у яких виникають правовідносини з цим жителем?
Використання щодо всіх питань принципу «за місцем звернення» матиме наслідком фактичну дискримінацію всіх інших громадян, які зобов’язані звертатися щодо більшості питань за місцем реєстрації. Це приводить нас до висновку про застарілість «прописки», але не відповідає на питання, як організувати правовідносини із ВПО без довідки. Крім того, такий принцип також за певних умов може створювати можливості для шахрайства.
Іншою важливою новелою, яку пропонують автори законопроекту, є зміна порядку та умов забезпечення безкоштовним тимчасовим житлом. Так, у чинній редакції міститься норма, яка передбачає, що таким житлом ВПО забезпечуються не довше 6 місяців – виняток становлять лише багатодітні сім’ї, особи з інвалідністю та похилого віку. Депутати пропонують прибрати це часове обмеження. Така пропозиція особливо актуальна зараз, коли в умовах карантинних обмежень людина може просто бути неспроможна знайти роботу і заробити достатню кількість коштів для винаймання житла.
Крім цього автори також хочуть передбачити, що умовою для надання безкоштовного житла має бути не лише сплата комунальних послуг, але й послуги за утримання будинків та прибудинкової території. Втім, відповідні зміни вносяться лише у статтю 9, у той час як у статті 11 подібна норма залишається без змін, що створює колізію.
Також депутати пропонують уточнити, що однією з підстав позбавлення статусу ВПО є подача людиною завідомо недостовірних даних конкретно для взяття на облік ВПО. Радше позитивною теж є новела, яка передбачає, що рішення про позбавлення про скасування дії довідки направляється людині засобами телекомунікаційного зв’язку, адже це дозволить оперативно інформувати людину про таке рішення. Ну і також безперечно позитивним є внесення до закону права ВПО на відшкодування за зруйноване житло.
Варто також відзначити, що у законопроекті є також ряд дискусійних пропозицій. Так, депутати пропонують виключити норму, яка передбачає позбавлення статусу ВПО у разі вчинення ряду злочинів – переважно терористичного характеру. Наскільки можна зрозуміти, логіка чинної норми у тому, щоб позбавити ВПО, які у той чи інший спосіб брали участь у подібних злочинах, пільг, якими користуються люди, які залишили свої домівки через діяльність терористів. А тому обґрунтованість виключення цієї норми під питанням.
Так само неоднозначною є пропозиція збільшити термін відсутності ВПО, після якого ухвалюється рішення про позбавлення людини цього статусу, адже вважається, що вона повернулася на окуповані території. Загалом, сама ця норма є несправедливою в принципі. Адже, як вже згадувалося раніше, наявність статусу і довідки є ключовим для здійснення людиною багатьох прав. Отже, коли пересічна людина може поїхати на будь-який час, ВПО у цьому обмежені.
Чинна норма закону передбачає, що достатнім терміном для рішення про позбавлення статусу є 60 днів відсутності. Автори законопроекту пропонують підняти його до 6 місяців. Така пропозиція має декілька вимірів. З одного боку, це розширює права ВПО. Так, наприклад, студент, який поїхав на все літо шукати пригод, не буде ризикувати втратити статус ВПО і бути змушеним після повернення проходити процедуру його отримання заново. З іншого боку, більш короткий термін дозволяє обмежити неправомірне отримання виплат людьми, які після оформлення допомоги та інших виплат одразу повернулися на окуповані території, не повідомивши відповідні органи. Разом з тим, варто також звертати увагу на те, що посадові особи відповідних органів часто не зацікавлені проводити не те, що періодичні, але й першу перевірку на предмет того, чи проживає людина за вказаним місцем проживання. А тому на практиці позбавлення статусу ВПО через 60 днів відсутності застосовується вкрай рідко.
Також незрозумілою є ініціатива виключити зі статті 9 перелік обов’язків внутрішньо переміщених осіб. При цьому самі обов’язки не зникають із закону, адже вони – так як і права, які депутати чомусь не чіпають – згадуються у інших статтях. А ті, які не згадуються у чинній редакції, вони вписують. Ще варто зазначити, що пропоновані обов’язки Мінсоцполітики у сфері освіти дублюють вже наявні обов’язки МОН.
Ну і останньою дискусійною пропозицією є зміни до статті 14, яка передбачає заборону дискримінації внутрішньо переміщених осіб. На ВПО, відповідно до Конституції та законів, вже поширюється заборона дискримінації, як до будь-якої людини. Чинна редакція закону доповнює це забороною дискримінації на підставі того, що людина є ВПО, адже інших людей на цій підставі дискримінувати не можуть. Натомість законопроект передбачає заміну речення «внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні» на заборону дискримінації за рядом ознак із доповненням «або за будь-яким іншим критерієм». Зміст гарантій захисту від дискримінації від цього не збільшується та і взагалі не змінюється, а тому потреба у таких змінах незрозуміла.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ЄСПЛ визначив, за яких умов ВПО можуть домогтися відновлення припинених виплат та відповідного відшкодування.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, щоб бути в курсі найважливіших подій.
