23 березня на сайті «Судово-юридичної газети» вийшла стаття стосовно нещодавно зареєстрованого у парламенті законопроекту № 5271 «Про державну політику у сфері подолання наслідків збройної агресії Російської Федерації проти Державного суверенітету України» (далі – стаття). До нас звернулася команда його авторки – народної депутатки Галина Третьякової – з проханням розмістити її власну позицію.
Отже, Галина Третьякова зазначає, що головною метою проекту акта є «подолання наслідків збройної агресії Російської Федерації та захисту прав та законних інтересів громадян, які мешкають на тимчасово окупованій території».
Пенсії – на окупанті чи ні на кому?
Законопроект містить положення, що «обов’язок щодо соціального та пенсійного забезпечення осіб, які проживають на тимчасово окупованій території, покладений на Російську Федерацію як державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права».
«Судово-юридичною газетою» це було трактовано як спроба створити законодавчі підстави для припинення виплат для жителів ТОТ, шляхом «перекладання відповідальності». Галина Третьякова коментує це таким чином:
«Автори зазначеного законопроекту поділяють точку зору, що відповідно до норм міжнародного права, зазначених у Женевській конвенції від 1949 року та інших міжнародно-правових актах, обов’язок щодо соціального та пенсійного забезпечення осіб, які проживають на тимчасово окупованій території, покладається на країну агресора. Проте частиною першою статті четвертої законопроекту зазначається, що: «Тимчасово окупована територія є невід’ємною частиною території України». Тим самим не заперечується, що відповідно до Конституції та законів України саме Україна несе відповідальність щодо соціального та пенсійного забезпечення своїх громадян…».
З огляду на це пояснення виходить, що це положення декларує Російську Федерацію відповідальною за соціальне і пенсійне забезпечення на окупованих територіях, але при цьому не знімає з України визначених Конституцією і законами обов’язків щодо такого забезпечення. Тобто, з точки зору України, нібито нічого не міняється. Для РФ, де-факто, теж, адже вона не визнає себе окупантом і навряд чи після ухвалення цього законопроекту почне турбуватися про соціальний захист населення ТОТ у інший спосіб чи у іншому обсязі, ніж вона це робить зараз через окупаційні адміністрації.
Також окремо варто зупинитися на моменті із Женевською конвенцією, адже не до кінця зрозуміло, на які саме положення йде посилання. Так, правозахисниця Марія Красенко у своїй колонці для НВ зазначає, що «Женевська конвенція про захист цивільного населення під час війни (1949) не має положень про обов’язок держави-окупанта платити пенсії цивільному населенню. Стаття 55 говорить про те, що держава-окупант зобов’язана за допомогою усіх наявних засобів забезпечувати населення продуктами харчування та медичними матеріалами, якщо ресурсів окупованої території виявилося недостатньо. У свою чергу, стаття 59 передбачає обов’язок цієї держави погодитися вжити заходів, спрямованих на надання підтримки населенню окупованої території. Про пенсію тут не йдеться». Тож, питання про те, на які саме положення Женевської конвенції та інших міжнародних договорів посилаються автори, потребує додаткового роз’яснення.
Причина – у судах
Депутатка продовжує думку про питання соціального захисту населення таким чином:
«Крім міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і які є частиною національного законодавства України відповідно до Конституції України, щодо зазначеного питання є непоодинокі Рішення суддів України, які, нехтуючи нормами міжнародного права, покладають всю відповідальність за порушення прав людини та громадянина на окупованих територіях виключно на Державу Україна, що робить людей менш захищеними».
Виходячи з логіки цієї цитати, рішення судів, що зобов’язують український уряд платити жителям ТОТ пенсії, «робить людей менш захищеними».
Навіть якщо тут йдеться про те, що такі рішення судів призводять до того, що люди отримують дві пенсії – українську та окупаційну – незрозуміло, як саме це робить людей «менш захищеними».
Чи потрібні «ВЦА у вигнанні»?
Законопроект пропонує створити військово-цивільні адміністрації у вигнанні (екзилі), які до деокупації будуть виконувати повноваження територіальних органів центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування.
Ключове питання, яке підіймалося у статті – відсутність у пояснювальній записці достатнього обґрунтування потреби саме утворювати нові ВЦА замість передачі відповідних повноважень вже наявним структурам.
У якості реакції на це депутатка зазначає лише, що створення нових ВЦА «передбачає дієвий, додатковий захист осіб, що перебувають на тимчасово окупованій території, у тому числі на соціальне та пенсійне забезпечення». Тобто, ми бачимо твердження, що пропонована процедура має покращити статус мешканців окупованих території. Проте, який саме позитивний вплив матиме створення додаткових ВЦА, а також чому такого ефекту не можна досягнути без їх створення (та витрат додаткових бюджетних коштів), з цього все ще незрозуміло.
Вперше, але не зовсім
Галина Третьякова зазначає: «Саме у [цьому законопроекті] автори вперше віднесли до окупованої території не тільки територію суші, яка підлягає окупації, а й водні та повітряні простори території України, які знаходяться під окупацією, та відповідно до норм міжнародного права зазначили правову відповідальність країни агресора за заподіяну шкоду».
У якості коментаря до цього твердження необхідно навести декілька цитат із чинних законів України.
«Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:
1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;
2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями», – закон №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».
«Тимчасово окупованими територіями у Донецькій та Луганській областях [визнаються]:
1) сухопутна територія та її внутрішні води у межах окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей;
2) внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території, визначеної пунктом 1 цієї частини;
3) надра під територіями, визначеними пунктами 1 і 2 цієї частини, та повітряний простір над цими територіями.», – закон № 2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях».
Раніше «Судово-юридична газета» проводила аналіз подібного законопроекту «Про державну політику перехідного періоду» Міністерства реінтеграції тимчасово окупованих територій.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.
