27 квітня 2021 року Європейський суд з прав людини опублікував рішення у справі «Мірча проти Республіки Молдова та Російської Федерації» (CASE OF MÎRCA v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA AND RUSSIA). У рамках цієї справи справедливої сатисфакції вимагали двоє братів, яких ув’язнили представники невизнаної «Придністровської народньої республіки» за те, що вони нібито допомогли втекти з-під варти своєму батькові, який у 90-х воював проти «ПНР».
Обставини справи
Батько заявників у 1992 році воював на боці молдовського уряду у рамках Придністровського конфлікту проти «ПНР». Наступного року органи «ПНР» «висунули обвинувачення» чоловіку у вбивстві, через що він був змушений переїхати на підконтрольну Молдові територію поруч із містом Тягиня (Бендери). При цьому саме місто контролювала «ПНР». У 2004 році батько заявників потрапив аварію, і його доставили до лікарні у Тягині, де силовики «ПНР» його опізнали. Чоловіка перевезли до лікарні Тирасполя, де тримали прикутим наручниками до ліжка.
18 липня того ж року сини приїхали відвідати батька, і того ж дня він втік з лікарні. 19 липня ополчення «ПНР» увірвалося у будинок, де залишалися заявники, і заарештували їх – їх обвинувачували в організації втечі батька. Третій брат намагався витягнути заявників із застінків «ПНР», але його зусилля виявилися марними – навіть Омбудсмен та Мінреінтеграції Молдови зазначали, що не могли нічого зробити, що стосується непідконтрольних територій.
У підсумку, заявники перебували під вартою до 16 червня 2005 року, коли «суд» на непідконтрольній уряду території відправив їх до в’язниці на три роки. У січні 2006 року Міністерство внутрішніх справ Молдови повідомило брата заявників, що притягнути до відповідальності ополченців «ПНР» за неправомірні дії неможливо.
Заявники також стверджували, що під час досудового розслідування до них неналежно ставилися, зокрема намагалися вибити зізнання, не надавали необхідної медичної допомоги. Письмові скарги вони подати не могли, адже їм забороняли мати ручки та папір, а усні скарги не приносили жодного результату. У подальшому письмову скаргу було прийнято, але її відхилили через брак доказів. На користь своєї версії подій один із братів надав два документи. Перший – результати медогляду, який він пройшов за три дні до арешту – визнавав його здоровим та працездатним. Натомість отриманий вже після ув’язнення документ містив великий перелік хвороб. У документі зазначено, що більшість хвороб, які з’явилися за цей час, підтверджували тезу про неналежне ставлення під час перебування під вартою і в ув’язненні.
Умови ув’язнення описували наступним чином. Вони спали на двоярусних ліжках у камері, де разом перебувало до 20 інших ув’язнених. У камері було дуже спекотно протягом літа, не було достатньо денного світла, не було туалету, але був постійний сморід. Санітарні умови ув’язнення вони описували як дуже погані.
Також заявники стверджували, що їхні листи – включно з листами родині – піддавалися цензурі. Зважаючи на те, що під час перебування під вартою у них не було паперу з ручками, писати листи вони змогли лише після того, як «суд» відправив їх до в’язниці. Також до заявників на зустріч не допускали навіть представників ОБСЄ.
Питання юрисдикції
Перше, що належало вирішити ЄСПЛ – чия юрисдикція поширювалася на відповідну справу: Молдови, РФ чи обох держав. Молдова не заперечувала свою юрисдикцію з обмеженнями, що випливали з відсутності контролю над територією, натомість РФ всіляко її заперечувала. Суд зазначив, що заявники були під юрисдикцією Молдови, втім її обов’язки в контексті Конвенції обмежувалися лише дипломатичними, економічними та судовими та іншими заходами, що були у їх можливостях. Щодо юрисдикції РФ Суд висловився наступним чином:
«Що стосується Російської Федерації, Суд відзначає, що… РФ сприяла військовими та політичними засобами створенню сепаратистського режиму у Придністровському регіоні у 1991-1992 роках. Суд також виявляв у [подібних справах], які стосувалися Придністровського регіону, що до липня 2010 року “ПНР” могла продовжувати існувати та протидіяти молдовським та міжнародним зусиллям щодо розв’язання конфлікту і повернення демократії, верховенства права до регіону лише завдяки російській військовій, економічній та політичній підтримці. Суд прийшов до висновку, що високий рівень залежності “ПНР” від російської підтримки був серйозним виявом того, що Російська Федерація здійснювала ефективний контроль та вирішальний вплив на керівні органи Придністровського регіону і що, таким чином, заявники перебували під юрисдикцією цієї держави відповідно до статті 1 Конвенції».
Порушення прав заявників
Заявники скаржилися на те, що їх тримали у нелюдяних умовах і не надавали належну медичну допомогу. Також вони наполягали, що їхнє ув’язнення було неправомірним, адже їх ув’язнили «приватні особи, які не мали на те повноважень відповідно до законодавства Молдови», та що їх було позбавлено права на справедливий суд. Перший заявник також стверджував, що з нього вибивали зізнання. Щодо усіх цих стверджуваних порушень ЄСПЛ наводив наступні доводи.
Спершу Суд розглянув порушення прав заявників з боку молдовського уряду. У цих умовах, відповідно до практики ЄСПЛ на Молдову покладалося 2 обов’язки:
- Зробити все можливе для відновлення контролю над Придністровським регіоном;
- Вжити усіх доступних заходів для забезпечення поваги до прав заявників.
Оцінивши дії Молдови у відповідний період, Суд прийшов до висновку, що уряд дотримав своїх зобов’язань щодо обох аспектів. Зокрема, щодо другого аспекту він посилався на те, що «державні органи Молдови не мали жодної реальної можливості покращити умови перебування заявників у в’язниці “ПНР”».
«Що ж стосується відповідальності Російської Федерації, Суд встановив, що РФ здійснювала ефективний контроль над “ПНР” у час ув’язнення заявників. У світлі цих висновків, і зважаючи на усталену практику Суду, немає потреби визначати, чи здійснювала РФ детальний контроль над політиками та діями підпорядкованих місцевих адміністрацій. Зважаючи на постійну військову, економічну та політичну підтримку “ПНР”, яка без них не змогла б існувати, РФ несе відповідальність відповідно вимог Конвенції за порушення прав заявників».
Крім того, заявники скаржилися на порушення права на приватне життя, яке виявилося у цензуруванні листів, та відсутності заходів ефективного правового захисту. Молдова зазначила, що її не можна визнавати відповідальною за ці порушення, з чим Суд погодився. Натомість РФ не надавала своїх коментарів щодо цих стверджуваних порушень, тож ЄСПЛ не знайшов підстав не пристати на версію подій заявників і також визнав відповідальність РФ за ці порушення.
У підсумку, суд зобов’язав РФ виплатити першому заявнику 20 тисяч євро та 12,5 тисяч євро – другому.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла про рішення ЄСПЛ щодо того, чи можна засудити до ув’язнення людину, яка назвала терориста «шановним».
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.
