27 квітня Європейський суд з прав людини опублікував рішення у справі «Ярґі проти Туреччини» (CASE OF YARGI v. TURKEY). Заявник у цій справі стверджував, що його неправомірно позбавили права отримати компенсацію у рамках цивільного провадження. Так, він намагався подати позов про збільшення вимог щодо відшкодування після того, як отримав відповідний висновок призначеної судом експертизи. Висновок показував, що первинні вимоги заявника були у 12 разів менші за реальну шкоду. Втім, національні суди відмовили заявникові, оскільки висновок (і відповідно другий позов) надійшли після завершення річного строку давності для подачі позову про збільшення відшкодування.
Обставини справи
Заявник був власником нерухомості в одному з районів міста Батман у Туреччині. 3 травня 2004 року у цьому районі стався вибух, унаслідок якого постраждала і нерухомість заявника. Розслідування дійшло висновку про відповідальність за цей вибух тоді ще державного нафтопереробного заводу і Міністерства оборони, яке мало у цьому районі склади. Майже за рік після цього – 8 квітня 2005 року – заявник звернувся до суду, вимагаючи стягнути з НПЗ та міністерства 6000 лір компенсації за втрату вартості нерухомості та недоотриману оренду. Суд ухвалив провести експертизу матеріальної шкоди.
У висновку від 23 червня 2006 року експерт дійшов висновку, що майно заявника втратило близько половини вартості (приблизно 71 тисяча лір), а його втрати за орендну плату становили 3350 лір – сумарно це становило близько 35 тисяч євро. 20 жовтня 2006 року суд задовольнив вимоги заявника щодо 6 тисяч лір компенсації. У подальшому це рішення було скасовано Касаційним судом. Під час повторного розгляду було проведено нову експертну оцінку, яка встановила менше знецінення майна (44,7 тисяч лір) і більші втрати по орендній платі (понад 4 тисячі), але вимоги заявника знову були задоволені.
Після рішення від 20 жовтня 2006 року заявник 10 листопада подав новий позов проти НПЗ та міністерства, в якому вимагав стягнути з них 68 тисяч лір. Ці кошти становили встановлену у червні експертом суму збитків за вирахуванням 6 тисяч, які заявник вимагав у рамках першого позову. Проте суд відхилив ці вимоги із посиланням на процесуальне законодавство, яке визначало, що позови стосовно деліктних актів можна подати протягом одного року з моменту, коли позивачеві стали відомі факт нанесення шкоди та відповідальна за це особа.
Суд зазначив, що такою датою можна вважати момент подачі заявником першого позову (суд чомусь називав 21 березня 2005 року, а не 8 квітня). Таким чином, крайній термін для подачі позову вийшов 21 березня/8 квітня 2006 року, а тому цей позов суд відхилив. Відповідне рішення у подальшому підтримав і Касаційний суд.
Розгляд ЄСПЛ
Заявник просив Суд стягнути з Туреччини компенсацію за порушення його права на справедливий суд, що його гарантує стаття 6 Конвенції. На думку заявника, відхилення його другого позову становило позбавлення можливості на справедливий і публічний розгляд його спору щодо цивільних прав.
ЄСПЛ на початку зазначив, що суть цієї заяви стосується інтерпретації норми національного процесуального законодавства Туреччини щодо 1-річного терміну для подачі відповідного позову. Здійснювати таку інтерпретацію відповідних норм мають національні суди. Натомість задача ЄСПЛ полягає у тому, щоб перевірити наслідки таких інтерпретацій та їх відповідність вимогам Конвенції.
В обставинах цієї справи Суд зазначив, що ключовим є той факт, що оцінка призначеного національним судом першої інстанції експерта була надана після того, як із моменту звернення заявника до суду минув рік.
«Суд не уповноважений визначати, коли відповідний термін [подання другого позову протягом одного року] мав початися, адже вирішувати подібні питання мають національні суди. Проте він, тим не менш, відзначає, що в обставинах цієї справи, застосування [відповідного положення законодавства] вплинуло на заявника, позбавивши його можливості отримати повну компенсацію. Це сталося через те, що справжня оцінка шкоди була проведена лише під час першого провадження про компенсацію, а відповідний висновок експерта було отримано лише 23 червня 2006 року, коли з моменту подачі першого позову минуло понад 1 рік та 1 місяць і коли термін подачі позову щодо збільшення первинних вимог вже сплив».
ЄСПЛ також відзначив, що в обставинах справи оцінка матеріальної шкоди була непростим питанням, тому «не можна було очікувати, що заявник самостійно буде повною мірою знати обсяги шкоди» без експертної оцінки, яка і була проведена у рамках першого провадження. Заявник подав другий позов за 5 місяців після висновку експерта та за 20 днів після того, як суд ухвалив рішення на основі нього. У таких обставинах обчислення національним судом терміну в один рік для подачі позову про збільшення вимог із моменту подачі першого позову зробило фактично неможливим для заявника відшкодувати свої збитки у судовому порядку.
Таким чином, Суд констатував, що право заявника на справедливий суд у цій справі дійсно було порушено. В якості справедливої сатисфакції заявник просив призначити 51,580 євро матеріальної та 50000 євро нематеріальної шкоди. Втім, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що достатньою компенсацією буде лише 7000 євро сумарно.
Раніше «Судово-юридична газета» повідомляла, що ЄСПЛ зобов’язав РФ виплатити понад 30 тисяч євро братам, яких ув’язнили в Придністров’ї.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.
