Якщо відсутність у договорі однієї з істотних умов неунеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивача з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання її прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав.
На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 506/450/19.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що позивач звернулася до суду з позовом про визнання недійсними договорів оренди землі та визнання незаконними рішень про реєстрацію договорів оренди землі.
Зазначала, що після смерті батьків вона успадкувала на підставі державних актів земельні ділянки. Та у 2015 році вона повідомила ТОВ «Ф» про намір самостійно обробляти земельні ділянки, однак їй було повідомлено про існування договорів оренди землі від 2006 року, які були зареєстровані у 2007 році. Вона була впевнена в тому, що жодних договорів ні вона, ні її батьки не підписували, вона приступила до самостійного оброблення зазначених земельних ділянок. Лише коли у 2019 році ТОВ «Ф» звернулося з позовом до неї, вона отримала копії договорів. Крім того, самостійно витребувала у ГУ ДГК копії договорів та пересвідчилася, що такі договори дійсно існують.
Вважає оспорювані договори недійсним, оскільки ні вона, ні її батьки вказані договори не підписували, тобто відсутнє підтвердження їх волевиявлення на укладення зазначених договорів, крім того, на її думку, зазначені договори є недійсними у зв’язку з недодержанням у момент їх вчинення вимог діючого на той час законодавства у зв’язку з тим, що у договорах не зазначено ряд істотних умов, а саме: не зазначено нормативну грошову оцінку земельних ділянок, не зазначено строк до завершення договору оренди, в який орендар повинен письмово повідомити про намір продовжити договір оренди, не зазначено щодо застосування індексу інфляції, не зазначено умови збереження стану об’єкта оренди, не зазначено права орендаря та орендодавця, не встановлено, хто несе ризик випадкового знищення або пошкодження об’єкта оренди, не зазначено умови розірвання договору в односторонньому порядку. Крім того, форма договору не відповідає вимогам закону, а сам договір скріплений печаткою для трудових книжок, ділових паперів та довідок. Саме ці підстави, на її думку, свідчать про недійсність вказаних договорів.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Висновок Верховного Суду
Судді ВС зазначили, що у поставної Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1512цс16 у подібній справі зазначено, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Отже, якщо відсутність у договорі однієї з істотних умов неунеможливила виконання договору, зокрема в частини проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували договір погодженим способом, то незгода позивачів з умовою виконання договору не може бути підставою для визнання їх прав порушеними в момент укладення договору та визнання його недійсним з цих підстав.
Врахувавши зазначені висновки Верховного Суду України, від яких не відступила Велика Палата Верховного Суду, а також конкретні обставини справи, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що відсутність у договорі однієї чи більше з істотних умов неунеможливила виконання договору, зокрема в частині проведення розрахунків, і сторони протягом певного часу виконували їх умови, отже, незгода позивача з умовами виконання договорів не може бути підставою для визнання її прав порушеними в момент укладення договір та визнання їх недійсними з цих підстав.
У справі про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності в ньому істотної умови, передбаченої пунктом першим частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі», - об`єкта оренди - суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв`язку з відсутністю в договорі таких умов, визначити істотність цих умов, а також з`ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав.
Так, суди встановили, що на початку січня 2006 року ТОВ «Ф», батьки позивача та позивач досягли згоди про укладення договорів оренди землі та підписали ці договори. Договори оренди землі є укладеними, договори з батьками позивача набрали чинності у 20 листопада 2007 року, а договір з позивачем набрав чинності 27 серпня 2007 року.
Укладені договори містять істотні умови щодо індексації, збереження стану об`єктів оренди, визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди. При цьому сторони склали документи, які є невід`ємними частинами договорів оренди землі, зокрема кадастрові плани, в яких указані кадастрові номери земельних ділянок та акти приймання-передачі предметів оренди.
Ураховуючи, що орендодавець та орендар врегулювали у договорах свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 ЦК України, виконували умови договорів узгодженим способом, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позивачі не довели обставин, що свідчили б про недійсність спірних договорів оренли землі та порушення їх прав при укладанні осопрюваних правочинів.
ВС підкреслив, що позивач належними доказами не підтвердила порушення її прав з підстав відсутності у спірних договорах оренди землі істотних умов, передбачених пунктом першим частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі».
Також є правильними висновки судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання оспорюваних договорів недійсними з підстав відсутності волевиявлення на їх укладення, оскільки позивачем не доведено, що підписи на оспорюваних договорах виконані іншими особами, які не мали на це відповідних повноважень від орендодавців.
Набувши обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про визнання договорів оренди землі недійсними, суди попередніх інстанцій також дійшли правильного висновку про те, що вимоги про визнання рішення про державну реєстрацію договорів оренди землі незаконними є похідними від задоволення вимог про недійсність договорів оренди землі, тому не підлягають задоволенню.
Верховний Суд залишив рішення суду першої та апеляційної інстанції без змін.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд висловився щодо орендної плати за земельну ділянку.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.
