Визначаючи, чи є особа з інвалідністю з дитинства такою, яка має право на обов’язкову частку у спадковому майні, необхідно враховувати не самий лише факт установлення особі інвалідності уповноваженим державним органом, а момент її настання, оскільки чинне законодавство пов`язує набуття особою інвалідності з дитинства не з відповідним висновком такого компетентного органу, а зі стійким розладом функцій організму особи, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 159/4322/14-ц.
Обставини справи
З матеріалів справи відомо, що позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, про визнання заповіту недійсним, визнання права власності на обов’язкову частину у спадковому майні, видачу свідоцтва про право власності на спадщину за законом, відшкодування моральної шкоди.
Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що її батько склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом. Позивач вважала, що укладення заповіту відбулося проти волі спадкодавця, з використанням його безпорадного стану. Після смерті батька відкрилася спадщина на усе його майна, у тому числі квартиру, пізніше відповідач подав заяву про прийняття спадщини за заповітом.
Позивач зазначала, що після смерті батька вона є спадкоємцем першої черги за законом, і подала приватному нотаріусу у встановлений строк заяву про прийняття спадщини. Крім того, на підставі статті 1241 ЦК України вона має право на обов’язкову частку у спадщині в розмірі 0,5 частини спадкового майна, оскільки є інвалідом дитинства другої групи. Внаслідок неправомірних дій відповідача їй заподіяно моральну шкоду, розмір відшкодування якої вона визначила у 5 000, 00 грн.
Справа судами розглядалася неодноразово. Рішенням суду першої інстанції у задоволенні позову відмовлено. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що позивач не була непрацездатною особою, не була визнана особою з інвалідністю станом на 13 квітня 2012 року, а згідно з частиною третьою статті 1223 ЦК України право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Встановлення позивачу другої групи інвалідності з причиною «інвалід дитинства» з необхідністю повторного проведення огляду, вже після смерті спадкодавця, на переконання суду апеляційної інстанції, не є підставою для визнання її непрацездатною на момент смерті.
Висновок Верховного Суду
Судді ВС підкреслили, що, відмовляючи у задоволенні позову про визнання права власності на обов`язкову частку у спадковому майні, суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що позивач не довела, що була особою з інвалідністю другої групи на момент відкриття спадщини. Також суди вважали, що на момент відкриття спадщини позивач була працездатною.
Так, аналізуючи визначення особи з інвалідністю, Верховний Суд дійшов висновку, що, визначаючи, чи є особа з інвалідністю з дитинства такою, яка має право на обов`язкову частку у спадковому майні, необхідно враховувати не самий лише факт установлення особі інвалідності уповноваженим державним органом, а момент її настання, оскільки чинне законодавство пов`язує набуття особою інвалідності з дитинства не з відповідним висновком такого компетентного органу, а зі стійким розладом функцій організму особи, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності.
Верховний Суд врахував, що на момент відкриття спадщини заявник була повнолітньою, їй виповнилося 28 років, а тому МСЕК, встановивши, що причиною інвалідності позивача є інвалідність, причини якої настали саме у її дитинстві (тобто до досягнення 18-річного віку), підтвердили, що на момент відкриття спадщини вона вже була особою з інвалідністю з дитинства, а отже, була непрацездатною особою. Наведене свідчить про абсолютну відсутність підстав стверджувати, що заявник не має права на обов’язкову частку у спадковому майні.
Враховуючи встановлені фактичні обставини справи, а також наведений аналіз норм матеріального права, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, зробили помилкові висновки про те, що позивач не була особою з інвалідністю на момент відкриття спадщини, а тому не має права на обов’язкову частку у спадщині. Суди мали надати правову оцінку саме обставинам наявності на момент відкриття спадщини у заявника стійкого розладу функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, що і свідчить про інвалідність особи, що підтверджено відповідним висновком МСЕК.
Верховний Суд скасував рішення суду першої та апеляційної інстанції та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково, визнано за позивачем право на обов’язкову частку у спадкову майні після смерті її батька, визнавши за нею право власності на 0,5 квартири.
Раніше «Судово-юридична газета» писала, що Верховний Суд розповів про відсутність у договорі однієї з істотних умов.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.
